Останні новини
11°C
×
Розмова з викладачем Ніжинської музичної школи, керівником ансамблю народних інструментів Бакановим Леонідом Сергійовичем і солістами цього колективу Максимом Загнієм та Ростиславом Галатою
Наш сьогоднішній гість – музикант. Він чудово знає: важливо не лише гарно грати, ще треба бути цікавими глядачам, пропонувати їм оригінальне й неординарне. Своїх учнів він також навчає робити так, щоб кожен їх виступ зачіпав глядачів і залишав у них яскраві незабутні емоції. Сьогодні у рубриці #Обличчя_громади_Ніжина розмовляємо з викладачем Ніжинської музичної школи, керівником ансамблю народних інструментів Бакановим Леонідом Сергійовичем і солістами цього колективу Максимом Загнієм та Ростиславом Галатою.
Усе Ваше життя супроводжує любов до музики. І сьогодні Ви майстерно граєте на баяні, навчаєте цього своїх учнів, а також керуєте ансамблем народних інструментів. Яким був Ваш шлях до цього?
Закінчивши Ніжинську музичну школу з класу баяна, продовжив освіту в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя, а потім була магістратура Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Після цього я повернувся у рідну школу навчати дітей і розвивати їх музичні таланти. Викладаю гру на баяні, акордеоні, є керівником ансамблю народних інструментів.
Захоплення дітей народною музичною творчістю розкриває їх можливості сприймати прекрасне й рідне, поважати традиції і розвивати свої таланти. Яким був шлях створення ансамблю народних інструментів Ніжинської музичної школи?
Традиції ансамблевої гри в музичній школі йдуть від початку її заснування у 1942 році. І десь року із 1945 тут почав функціонувати ансамбль баяністів, пізніше з’явилися оркестр народних інструментів, викладацькі ансамблі. Зазначу, що навчальні програми, за якими ми працюємо, включають дисципліну «Колективне музикування», завдяки якому кожен юний музикант отримує досвід творчої співпраці у колективі. На сьогодні традиція ансамблевої гри підтримується, і на відділі народних інструментів Ніжинської музичної школи ефективно діють кілька ансамблів: ансамбль домристів «Візерунки», ансамбль бандуристів «Веснянка» та ансамбль народних інструментів.
Коли я почав працювати в Ніжинській музичній школі, тут вже діяв ансамбль баяністів під керівництвом Валентина Івановича Смаля. Певний час я намагався продовжувати його справу, навіть були вагомі досягнення, перемоги на конкурсах різного рівня, але потяг до змішаних ансамблів за складом музичних інструментів узяв гору. Мені завжди хотілося додати яскраві тембральні барви в однорідний склад цього колективу, щоб потім кожну групу інструментів можна було показати і підсвітити. Тут домра зіграла, тут сольне проведення контрабаса, партія ударних – це все для мене ближче і зрозуміліше, а також має більше виражальних можливостей.
Теперішній склад колективу сформувався, можна сказати, сам собою, виходячи з репертуару, який мені з учнями хотілося виконувати. До баяністів додалися домристи, далі сам собою напросився контрабас, потім гітари, тому що потрібна була середина, і бандури для колориту. На сьогодні у складі ансамблю 17 постійних учасників, які грають на гітарах, баянах, акордеонах, домрах, бандурах, ударних, контрабасі. Є плани щодо розширення колективу як кількісно, так і за рахунок додавання нових груп інструментів.
Ми запросили до розмови солістів ансамблю Максима Загнія (домра) і Ростислава Галату (акордеон).
Максим Загній – володар ГРАН-ПРІ Міжнародного фестивалю-конкурсу «Star Space», у складі ансамблю домристів також виборов ГРАН-ПРІ Міжнародного фестивалю-конкурсу «Наша ненька Україна», посів перше місце у Міжнародному фестивалі-конкурсі «Все буде Україна» і обласному конкурсі юних виконавців «Струни серця». І це не весь перелік…
Максиме, було б цікаво почути Вашу музичну історію.
Я з дитинства мріяв грати на якомусь автентичному народному музичному інструменті, який був би поширений на території нашої країни, але ніяк не міг зробити вибір. І цей вибір, до речі правильний, допомогла зробити моя майбутня викладачка, яка одного разу завітала до нас у школу, розказала про домру, продемонструвала – і все, вибір був зроблений. Імпонували компактність і великі виражальні можливості, які за цією компактністю приховувалися.
Зараз навчаюся в агротехнічному коледжі, але продовжую займатися в музичній школі, де виступаю у складі двох ансамблів: народних інструментів і домристів. Не готовий і не хочу залишити цей інструмент, гра на домрі стала моїм хобі, інколи навіть виникають думки зайнятися музикою професійно і продовжити навчання у цьому напрямі… Зазначу, що також втілюю свою мрію і опановую другий музичний інструмент – гітару. Мій улюблений музичний напрям – джаз, подобаються його імпровізація, гармонічна свобода і ритмічні малюнки.
Ростислав Галата – володар ГРАН-ПРІ обласного конкурсу виконавців на музичних інструментах серед учнів мистецьких шкіл. Виборов перше місце на обласному конкурсі юних виконавців «Струни серця», а також ХХІ Відкритому Міжнародному юніорському конкурсі музично-виконавської майстерності ім. академіка О.С. Тимошенка.
Ростиславе, чому обрали саме акордеон?
Мої дідусь і батько грають на акордеоні. І саме дідусь записав мене до музичної школи, адже мріяв, щоб я теж вивчив цей інструмент. Тож тепер у нашій родині три покоління акордеоністів. Я ще маленьким удома намагався грати на акордеоні, аби відчути цей інструмент. Це було складно, тому що акордеон був повним, завеликим для мене за розміром, але мені подобалося це відчуття звуку під пальцями і хотілося вивчати цей музичний інструмент професійно. Я докладаю багато зусиль до навчання і крок за кроком підвищую рівень своєї виконавської майстерності, адже хочу мати високі результати. Планую займатися музикою професійно і продовжувати освіту в цій сфері.
Навчання гри на акордеоні має свої особливості. Розкажіть про них нашим читачам.
Навчання відбувається поетапно на інструментах, які мають різний розмір. Зрозуміло, що учень початкової ланки фізично не зможе грати на великому повному акордеоні. Тому навчання починається з гри на інструменті малого розміру, з часом переходять на три четверті, а потім уже й на повний акордеон. Зараз ми думаємо, як знайти готово-виборний акордеон – це своєрідна конструкторська вершина у лінійці цих інструментів для виконання саме академічної музики. Він дає виконавцеві набагато більше можливостей як в плані репертуару, так і в плані професійного зростання в цілому.
Ростислав талановитий і планує подальше навчання. Саме для цього йому потрібно опанувати цей найскладніший тип акордеона. Навіть на конкурсах баяністів і акордеоністів передбачено два напрямки: жанр вар’єте і академічний. Перший передбачає легку для сприйняття музику, а другий – складнішу, академічну, яка виконується саме на готово-виборному баяні чи акордеоні.
Ансамбль народних інструментів – переможець багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Це свідчить про високий рівень майстерності його учасників і якісний музичний матеріал. На що звертаєте увагу при виборі репертуару для свого колективу?
Є багато різноманітного готового нотного матеріалу, але я хочу, щоб ми грали оригінальні твори, які ще не грав ніхто. Саме незвичність та самобутність репертуару ансамблю стають його візитівкою і вирізняють серед інших. У музичного колективу з’являється своє неповторне обличчя, і він не губиться серед інших. Тому, крім готових, розписаних для народних колективів творів, намагаюся робити свої аранжування, перероблювати їх «під себе».
Як організована робота ансамблю?
Перший і, мабуть, найголовніший етап – це робота керівника з нотним текстом. Особливістю цього етапу є те, що він відбувається виключно у голові диригента. Спочатку твір потрібно адаптувати або розкласти по партіях, які відповідають виконавському рівню учасників, вивірити аплікатуру, штрихи, динамічні нюанси, зручність для гри на музичному інструменті – і це тільки орієнтовний перелік завдань, насправді їх набагато більше.
На другому етапі кожен учень отримує свою партію і вивчає її разом зі мною на заняттях, які спеціально поділені на роботу по групах та зведені репетиції. Інколи вивчати партії з учасниками мені допомагають викладачі зі спеціальності. Після вивчення кожним учнем своєї партії починається робота з групами – по черзі займаюся з баяністами, домристами, бандуристами… Це важка чорнова колективна робота, і вона дається найважче, але без неї ніяк.
Третій етап – зведені репетиції, на яких всі партії об’єднуються і учні навчаються не лише грати «своє», але і слухати інших, орієнтуватися у загальній фактурі твору. Це вже не проста робота над нотним текстом (учні його уже вивчили), а робота над тим, що робить музику музикою. Звичайно, кожен мріє вийти на сцену і віртуозно заграти, але без монотонної складної праці цього не буде.
І останній етап роботи з ансамблем – це підготовка до концертного виступу. Це дуже відповідальний момент. Робота ведеться не тільки над художнім виконанням твору, ми репетируємо вихід на сцену, синхронний поклон, домовляємося про концертну форму одягу – всіх тонкощів одразу і не згадаєш. Саме на цьому етапі вимальовується загальна картина, кожен учасник розуміє важливість своєї партії. Це вже робота не над технічними моментами гри ансамблю, а над характером, художньою виразністю – десь сповільнити, десь прискорити, десь зіграти голосніше або тихіше. Шаблонна і монотонна робота перетворюється на витвір мистецтва.
Кульмінацією всього стає виступ перед глядачами, момент, заради якого було витрачено багато часу і зусиль: учні виходять на сцену, роблять поклон і презентують свою колективну роботу. Саме ці довгоочікувані виступи на сцені додають ентузіазму та бажання й надалі працювати над вивченням наступних нових творів.
Хвилювання перед виступом означає, що ви відчуваєте відповідальність перед своїми глядачами. Хлопці, наскільки вам притаманний цей стан?
Ростислав: Під час сольного виступу все залежить лише від мене, і саме ця особиста відповідальність викликає сильне хвилювання. Коли ж граю в дуеті, тріо чи ансамблі, переживаю менше, адже упевнений, що мене підтримають.
Максим: У мене нічого не змінилося: на початку навчання я дуже сильно переживав під час виступів, пройшов час, хвилювання зменшилося, але ніде не ділося. Кожен вихід на сцену – це велика відповідальність і перед собою, і перед глядачами.
Ви як педагог допомагаєте своїм учнями впоратися з цим обов’язковим атрибутом виступів на сцені. Що потрібно знати юним музикантам про цей емоційний стан?
У музикантів, навіть професійних, хвилювання присутнє завжди. Я своїм учням пояснюю: або ти його контролюєш, або воно контролює тебе. Потрібно зробити так, щоб хвилювання працювало на користь виконавцеві, адже воно допомагає й надихає, без нього не буде музичності, емоційної віддачі. Але цього треба вчитися. І в музичній школі викладачі працюють над психологічною підготовкою учнів до виходу на сцену. Потрібно пояснити всі його нюанси, можливо, навіть штучно викликати. Я, наприклад, при підготовці до концертів пропоную учням уявляти, ніби вони виходять на сцену в переповненому слухачами залі, роблять поклон і починають грати. Це вже викликає певний легкий тремор, який учні поступово вчаться контролювати.
Ще корисно в день виступу, коли глядачі лише сходяться, вийти на сцену, посиділи там на стільці і відчути це легке хвилювання або постояти за лаштунками за кілька номерів до свого виступу. Такі прості попередні дії полегшують психологічне навантаження під час виступу, адже учні вже в певній мірі пережили цю емоцію, «виступили подумки».
Разом з тим дуже важливий індивідуальний підхід у цій підготовці до виступу, обов’язково треба враховувати психотипи дітей: у емоційних хвилювання виявляється сильніше, і його треба стримувати, меланхолійних, навпаки, треба розкачати…
Мене як людину, котра не має музичної освіти, цікавить питання: завдяки чому музикантам вдається запам’ятовувати такі великі за обсягом твори?
Мелодія запам’ятовується на слух за нотами, також є м’язова пам’ять пальців – це своєрідна гра, доведена до автоматизму... Але дуже небезпечно покладатися лише на м’язову пам’ять. Чому? Найменший збій у грі – і виконавець не може продовжувати, пальці перестають слухатися й потрібно починати гру із самого початку або з того місця, яке пам’ятаєш.
У людини багато видів пам’яті, і я на уроках навчаю учнів усі їх поєднувати і не покладатися лише на один з них. Загалом це складний процес, і у кожного учня він має свої індивідуальні особливості. Але спільним є те, що будь який виконавець незалежно від рівня підготовки починає вивчення твору в повільному темпі. Саме тому наш мозок може контролювати кожне натискання клавіші або взяття струни. Потім темп прискорюється, і мозок починає контролювати не кожну ноту, а групу нот – 2, 4 і так далі. Якщо вивчений твір грати постійно у швидких темпах, то контроль за кожною нотою поступово втрачається і з’являється фальш. Саме тому музикантам регулярно потрібно вже вивчені п’єси програвати в повільному темпі, щоб не втратити контроль над кожною нотою. Гра в повільному темпі – це як уповільнена зйомка, де видно всі недоліки і нічого не можна пропустити, де вивіряються штрихи, динамічні відтінки та безліч інших нюансів.
Війна в Україні триває третій рік. Як це впливає на мистецьке життя?
Війна дуже заважає мистецтву загалом, людям зараз не до цього. Але цей запит, ця потреба суспільства дуже відчувається, люди хочуть ходити на концерти і відвідувати масові культурні заходи. Спостерігаємо значний підйом національної самосвідомості, тяжіння до наших витоків, зокрема й народних інструментів. Без сумніву, як тільки закінчиться війна, буде надзвичайний сплеск усього національного.
Зараз більшість музичних конкурсів відбуваються в онлайн-форматі. Як це вплинуло на підготовку і участь вашого колективу до виступів?
Ми проводимо концерти у Ніжинській музичній школі і маємо жваве творче життя, але більшість конкурсів зараз проводиться в онлайн-форматі. Для цього ми робимо запис нашого виступу і надсилаємо для оцінки журі. Це не живий звук, і оцінювати таке виконання складніше. Людина, не пов’язана з нашою сферою, може подумати, що цей формат набагато простіший, адже дає змогу робити кілька записів і вибрати найкраще виконання для конкурсу. Але… Тут потрібно розуміти, що в цій ситуації ми знаходимося в однакових умовах з іншими учасниками, адже і вони можуть кілька разів зробити запис свого виконання. Тому можна досить точно оцінити рівень виконавської майстерності учасників конкурсу.
Є ще й інші нюанси. Не можна зробити нескінченну кількість записів. За одне заняття ми можемо зробити одну, максимум дві спроби: з повною віддачею учень грає перший раз, якщо щось не вийшло – може ще й вдруге. Але більше спроб зробити нереально – вони просто не матимуть сенсу, адже запас фізичних та психологічних сил на цьому занятті буде вже вичерпано. Як наслідок наступні спроби будуть неемоційними або з помилками. На наступне заняття аналізуємо запис, виправляємо помилки – і знову запис. Цей процес, як правило, триває довго, допоки не знайдемо варіанти, які нас влаштовують. І коли вже зібрана колекція багатьох записів, сідаю і починаю обмірковувати, який варіант краще надіслати на конкурс.
На мою думку, до безпосереднього виступу конкурсанта на сцені підготуватися простіше. Після гри журі оцінює конкурсанта на основі того емоційного враження, яке він на них справив, вони не мають змоги передивитися цей виступ ще один раз. А під час оцінювання записів журі може по кілька разів передивлятися виступи учасників, обмірковувати їх і більш детально аналізувати. Тому я б не сказав, що дистанційна участь у конкурсі – це просто.
І останнє питання: чи є люди, абсолютно непридатні для здобуття музичної освіти?
У моїй педагогічній практиці такі не траплялися. Навчити можна будь-кого, звичайно, що рівень володіння музичним інструментом у всіх буде відрізнятися. Так, у людей різний музичний слух, відчуття ритму, але все це коригується. Та і взагалі, рівень педагогічної майстерності викладача ніхто не відміняв, а якраз правильний індивідуальний підхід до учнів і є запорукою успіху. Тут мені дуже імпонують слова видатного фізика А. Ейнштейна: «Правильно навчає той, хто навчає цікаво».
Цікавий урок – це одна з найважливіших форм навчальної роботи, щоб зацікавити будь-якого учня. У мене були випадки, коли я сам не чекав, що учень чи учениця зможе досягти таких високих результатів на 2-3-й рік навчання. Просто темп засвоєння знань у кожного свій. Наполеглива щоденна праця викладача, учня і батьків, рух у правильному напрямку, віра в позитивний результат – це дієва формула успіху, яка підтверджена роками моєї педагогічної діяльності в Ніжинській музичній школі.
06.07.2024