Головна
Сьогоднішня гостя рубрики Обличчя_громади_ Ніжина - Світлана Старостенко, народна майстриня образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва міста Ніжина Чернігівської області, керівниця гуртка «Народні ремесла» Ніжинської станції юних техніків

Сьогоднішня гостя рубрики Обличчя_громади_ Ніжина - Світлана Старостенко, народна майстриня образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва міста Ніжина Чернігівської області, керівниця гуртка «Народні ремесла» Ніжинської станції юних техніків

- Ви і Ваш чоловік – народні майстри, які змогли по-сучасному переосмислити традиційні українські ремесла, ваша творчість гідно презентує наше місто і державу. Як склався такий союз однодумців?

- Ми з чоловіком єдині в Україні, хто поєднує у своїх виробах два напрямки мистецтва: лозоплетіння і розпис цих виробів петриківським розписом. Це візитівка нашої сім’ї. Нам поталанило зустрілися, ми розуміємо і доповнюємо одне одного.

Моя мала батьківщина – Біла Церква. З дитинства подобалося творити красу своїми руками і виготовляти цікаві речі. Пощастило, що ми жили навпроти Будинку юних техніків, тож я відвідувала у ньому всі гуртки, пов’язані з творчістю, і саме БЮТ дав мені гарну професійну базу для подальшого розвитку. Єдине, про що жалкую, – не навчилася плетінню на коклюшках, спочатку відкладала на потім, а потім викладачка вже виїхала з міста… Опісля було педагогічне училище, де я отримала фах соціального педагога. Після закінчення навчання повернулася у рідний БЮТ уже керівником гуртка. І саме там зустріла Миколу…

Він майстер образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, віртуоз лозоплетіння, художник, за освітою токар. Родом із села Морівськ на Чернігівщині, звідки його родина потім переїхала на Полтавщину.

Розповім, як ми познайомилися. У нашому БЮТ був талановитий гончар-кераміст, який продавав свої вироби на Андріївському узвозі, де й познайомився з Миколою. Він запропонував новому знайомому переночувати до нього у Білій Церкві, щоб не їхати на одну ніч додому на Полтавщину. Микола погодився, а потім, щоб виконати замовлення, залишився пожити у нього у майстерні. А вона була розташована на території Будинку юних техніків, де я на той час уже працювала. Для мене він був серйозним дорослим чоловіком (він старший за мене на 9 років), який займався лозоплетінням, а я дуже хотіла цього навчитися. Натомість Микола цікавився петриківським розписом. Слово за слово познайомилися, а за два місяці вже й побралися...

- Ваша донька підхопила естафету батьків і теж поступово виходить на стежину творчості.

- Настя скрипалька. Гри на скрипці вона навчалася у музичній школі й Ніжинському фаховому коледжі культури і мистецтв, зараз продовжує навчання в НДУ ім. М Гоголя і вже рік працює у Носівській школі мистецтв викладачкою гри на скрипці. Але вона виросла у сім’ї художників, тому чудово малює, також займається мехенді (мистецтво розпису тіла хною). Дуже гарні відгуки клієнтів допомогли їй повірити в себе та спонукали до відкриття власного тату-салону в Ніжині. Я підтримую доньку на шляху творчості, адже бачу її потенціал і перспективи, де вона може виявити свій художній хист.

- Як же Ви опинилися у Ніжині?

- Після одруження ми жили у батьків. Але наша спільна з чоловіком діяльність була пов’язана з поїздками до Києва, тож вирішили купити житло ближче до столиці. Під час пошуку варіантів натрапили на будинок у Ніжині і поїхали «на оглядини». Ми були зачаровані містом, а велика кількість церков – це взагалі щось унікальне. І у 2004 році ми переїхали жити до Ніжина, в якому на той момент абсолютно нікого не знали. Того ж 2004 року ми на Покровському ярмарку вперше виставили свої роботи, і нас як майстрів помітили. У 2006 році мене запросили у БДЮ вести гурток декоративного розпису, а з 2008 року і до сьогодні працюю на Станції юних техніків.

- У багатьох ніжинців створюється враження, що наше місто притягує до себе творчих людей та допомагає їм розкривати свої таланти. Так сталося і з Вашою родиною. Чи погоджуєтеся Ви з такою думкою?

- Згодна з Вами. Рушійну роль у цьому процесі в давнину відігравали ярмарки, які давали можливість майстрам демонструвати свої таланти і реалізовувати власноруч виготовлені мистецькі вироби. Сучасні майстри, які переїжджають жити до Ніжина (до них належить і моя родина), відчувають потребу стати повноцінною частинкою цього міста і разом з тим матеріально себе забезпечити. І тут вони отримують можливість реалізувати свій потенціал через творчість, адже сама атмосфера й традиції Ніжина цьому сприяють. Така потужна мистецька хвиля стимулює професійно зростати майстрів, котрі бачать перспективність і затребуваність своїх творчих ініціатив.

Якщо ви маєте поціновану Богом творчу іскру – цим у Ніжині варто скористатися, адже місто стане джерелом натхнення, подарує сили для творчості й поціновувачів вашого таланту.

- Ви нагадали про давні традиції ярмаркування...

- У Ніжині здавна проводилися традиційні Всеїдний, Троїцький та найвідоміший Покровський ярмарки, які тривали по півтора-два тижня і збирали незліченну кількість відвідувачів з усіх куточків України і з-за кордону. Перша задокументована згадка про Ніжинський ярмарок – 1642 рік. Після тривалого занепаду цієї торговельної традиції вона змогла відродитися. Це сталося завдяки зусиллям відомих ніжинських майстрів Сергія Святного, Григорія Василенка й Андрія Однодворця. Саме вони у жовтні 1991 року провели невеликий Покровський ярмарок, запросивши на нього місцевих майстрів та своїх колег з інших міст України. І це стало першим кроком на шляху відродження традиції ярмаркування у Ніжині. Нині наш Покровський ярмарок – другий за масштабністю в Україні після Сорочинського. Його гості (а їх буває до 100 тис.) передусім хочуть відвідати містечко майстрів, щоб помилуватися представленими на ньому унікальними виробами і придбати їх.

- Ви є головою об’єднання народних майстрів образотворчо-декоративного прикладного мистецтва м. Ніжин. Як виникла і реалізовувалась ця ідея?

- Ніжин щедрий на талановитих майстрів народної творчості. Вони знають одне одного, спілкуються між собою і, звичайно, завжди мріяли об’єднатися у товариство. Це б дало можливість гідно презентувати Ніжин на різноманітних майданчиках і заходах, адже вони отримали б офіційне підтвердження високого рівня своєї роботи.

У березні 2015 року було затверджене Положення про присвоєння звання "народний майстер образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва міста Ніжина Чернігівської області", яке було розроблене управлінням культури міської ради разом зі спільнотою ніжинських майстрів. Також була створена експертна рада (деякий час я була її головою), яка й проводила серйозний аналіз та відбір претендентів на це звання.

Майстрам відразу ж поставили високу планку. Щоб отримати це звання, підкріплене посвідченням, потрібно було пройти певну процедуру, подати пакет документів і підтвердити свій професіоналізм роботами високого рівня. Першими звання майстра отримали ті, хто протягом багатьох брав активну участь у мистецькому житті міста і був відомий та визнаний далеко за межами Ніжина. Запитів було багато, але це звання отримують лише гідні цього. Ті, хто не проходив відбір, отримував звання кандидата і право через пів року знову подавати свою кандидатуру. Члени комісії постійно змінювалися задля уникнення упередженого ставлення до учасників і результатів конкурсу.

Відчувався великий емоційний підйом, драйв від того, що наша мрія здійснилася: ми отримали свій офіційно визнаний осередок, був створений каталог майстрів Ніжина. Кожен з нас повинен бути унікальним у своїй творчості, тоді ми зацікавимо інших і отримаємо запрошення на виставки, творчі заходи та ярмарки в інші міста. Перебуваючи там, пропонуємо своїм колегам, з якими там знайомимося, завітати до Ніжина на ярмарок.

- Ви знана майстриня декоративно-прикладного мистецтва. Розкажіть про це докладніше.

- Основний напрям моєї творчості, яким я володію досконало, – декоративний петриківський розпис. Цей вид українського народного малярства внесений до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, і я прагну зберегти це надбання і передати свої навики усім охочим. Тож займаюся петриківським та самчиківським декоративним розписом на різних поверхнях (від паперу і тканини до стіни будинку), макраме, валянням, писанкарством, гончарством (швидше ліпкою, бо працюю поки що без гончарного круга), лозоплетінням, лялькарством, ткацтвом, виготовленням іграшок… Усього не перерахувати, адже я постійно вивчаю нові ремесла, зокрема валяння і гончарство я опановувала не дуже давно.

Люблю творити красу навколо себе і у місті, в якому живу. Мої малюнки прикрашають стіни дитячих садочків і амбулаторіяй сімейної медицини. Також проводжу різноманітні майстер-класи (розпис новорічних іграшок, писанок тощо), долучаюся до мистецьких проєктів у Ніжині, а також активно популяризую наше місто на творчих майданчиках інших міст. Мрію започаткувати серію занять «Енергія єднання» для дітей і батьків, де вони будуть спільно вивчати різні види декоративно-прикладного мистецтва.

- Робота з дітьми складна, відповідальна і нервова. Чому Ви обрали саме цей напрям і як організовуєте роботу в гуртку «Народні ремесла»?

- У моїй родині дуже багато вчителів, лише мама випала з цього педагогічного ланцюжка і працювала на заводі. Я часто їздила до прадідуся й прабабусі на Донеччину, звідки ми родом, де бачила, з якою пошаною ставилися до них односельці, як колишні учні висловлювали їм вдячність і через багато років після закінчення школи. Тому мрія працювати з дітьми – з дитинства, я люблю їх, а вони – мене.

Перша зустріч на занятті починається з мого прохання до дитини показати, що вона вміє робити: малювати, ліпити, шити… На основі цього я вже планую нашу спільну діяльність. Специфіка нашого гуртка в тому, що його можна відвідувати лише за бажанням, адже не можна примусити творити. Багато хто відсіюється, і залишаються лише «живчики» – ті, хто дійсно готовий розвиватися й навчатися нового.

Люблю, щоб творчість була прикладною і практичною: ми розмальовуємо петриківським розписом одяг і дощечки для кухні, виготовляємо обереги та вироби, які прикрашають оселі, плетемо потрібні у родині вироби з лози… Діти бачать користь від своїх занять і розуміють, що у подальшому житті вони зможуть навіть отримувати навіть певний дохід від своїх умінь.

Моє завдання – розвивати таланти своїх вихованців і творити таку атмосферу, щоб вони хотіли знову прийти на заняття. Кожен із них сам вибирає, чим займатися: один малює, інший ліпить, хтось шиє чи домальовує дощечку. Але проводжу й цикли занять з певної теми. Зараз, наприклад, розпочинається робота з великодньої тематики: розпис писанок, прикрашання їх джгутами і плетіння для них кошиків. Тож якщо ваша дитина прагне виразити себе через творчість, приводьте її у СЮТ. Тут їй допоможуть уповні розкрити свій талант і отримати новий корисний досвід, який точно знадобиться у житті.