У Ніжині відкрилася виставка художника Анатолія Залозного: 25 причин її відвідати

30 вересня у художньому відділі Ніжинського музею відкрилася персональна виставка картин знаного ніжинського митця.

Сам Анатолій Михайлович дуже небагатослівний щодо своєї творчості. Замість нього до нас промовляють його картини… Відомі усім нам куточки Ніжина, чарівні пейзажі, загадкові портрети – кожна з 25 представлених на виставці картин знайде шлях до сердець відвідувачів і є приводом для її відвідання. Неймовірно позитивні й самобутні – саме такі слова спадають на думку під час їх споглядання.     

Вже 45 років Анатолій Михайлович займається улюбленою справою. Завдяки своєму таланту він став відомим далеко за межами не лише Ніжина, а й України. Тому й зрозуміла зацікавленість, яку викликала персональна виставка ніжинського митця, приурочена до цієї віхи у його житті.

На відкриття виставки завітали колеги, знайомі, поціновувувачі його таланту. Заступник міського голови Сергій Смага, який також її відвідав, поділився своїми емоціями: «Я відчуваю гордість за талановитих ніжинців і висловлюю Вам велику вдячність за позитивні почуття від Вашої творчості. Ці картини надихають і примушують задуматися. Подальших творчих досягнень!»

Ми скористалися можливістю поспілкуватися з автором цих творів живопису. Серед них увагу привертає картина із зображенням чорного кота. Анатолій Михайлович розповів, що намалював її за годину. Це миле пухнасте створіння настільки привабливе, що автор уже виготовив на замовлення кілька копій цієї картини. 

Інша картина, яка не залишить нікого байдужим, – «Дон Кіхот». Відчуття духу старовини стає наскрізною емоцією від її споглядання. Це досягається завдяки поєднанню авторського малюнка й унікальної рамки, яку Анатолій Михайлович виготовив власноруч.

А картини, на яких бачимо рідні куточки Ніжина, викликають особливі ніжні відчуття від їх споглядання. Ми поцікавилися у автора, як він обрав зображені місця. «Це трапляється абсолютно несподівано. Йду містом – і неочікувано певна деталь впала у вічі і запам’яталася. Якась плямка, тінь – це вже стає приводом до ідеї з написання картини», – розповідає Анатолій Михайлович.

Цікавою є історія написання картини «Дегаль»: «Коли мій син був маленьким, сусідка нам допомагала няньчити його. Він ще не вмів гарно розмовляти, і її ім’я Анжела він вимовляв як «Дегаль». І цей портрет жінки отримав саме таку назву».

Ми попросили художника розповісти трішки про себе.

«У нашій родині я перший, у кого виявився хист до малювання. Починалося все з дитячих малюнків, і це бажання малювати не зникало, а лише зростало. У мого батька був знайомий з Києва, який запропонував мені спробувати вступити до Київського художньо-промислового технікуму. Я привіз свої роботи, показав вміння безпосередньо під час екзаменів – і у підсумку став студентом цього технікуму. По завершенні навчання у 1978 році отримав диплом художника-оформлювача і розподіл на роботу до Севастополя у «Кримпобутрекламу». Потім були строкова військова служба та робота у Чернігові. Я народився у селі Лісове Ніжинського району, і мене весь час манило на батьківщину. Тож переїхав до Ніжина і відтоді працюю у Будинку культури на посаді оформлювача. Багато міст об’їздив, і всі вони гарні, але найкраще у Ніжині», – розповів Анатолій Михайлович.

«Картини зберігаю вдома або дарую, – продовжує художник. – Зараз мій будинок практично порожній: частина картин переїхала до музею на виставку, а решту я подарував друзям. Я знаю, чим вони дихають, що їм до смаку. Тож мені нескладно вибрати для них подарунок». 

Цікавимося, чи складно малювати на замовлення. «Звичайно, є острах, що картина може не сподобатися. Але мої замовники вже знають мої стиль і техніку, вони довіряють моєму творчому баченню, – ділиться думками Анатолій Михайлович. – Але такі замовлення трапляються нечасто. Я малюю для себе, і на моєму полотні ті образи, які до вподоби саме мені. Якщо хтось хоче бачити мою картину у себе вдома, він може вибрати з того, що я вже маю. І так трапляється найчастіше».

Ми запитали у нашого співрозмовника, як йому вдається вкладати у свої картини відчуття неймовірної легкості і спокою, котрі відчуваються при їх спогляданні. 

«Не знаю. Швидше за все їм передається мій настрій. А оскільки картини я пишу гарному настрої, то всі фарби вбирають цей позитив і віддають його тим, хто на них дивиться».

Ми можемо продовжувати писати маленькі розповіді про кожну картину Анатолія Залозного. Але, думаємо, краще вам самим відвідати виставку, щоб поринути у цю неймовірну теплу атмосферу і написати власну історію емоцій від споглядання цих творів живопису.