Про державне регулювання заробітної плати

Оплата праці - це винагорода, що обчислюється, як правило, у грошах, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану роботу або надані послуги. Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності а також приватних підприємців - фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, шляхом встановлення мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, обов'язкових для їхнього виконання на всій території України. Основними законодавчими актами, що регулюють питання організації праці та її оплати, є Кодекс законів про працю України (КЗпП), Закон України "Про оплату праці" та Закон України "Про державний бюджет України", в якому щорічно встановлюються розміри мінімальної заробітної плати.

Згідно статті 8 Закону "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 №719-VII встановлені такі розміри мінімальної заробітної плати на 2014 рік:

-у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 липня - 1250 гривень, з 1 жовтня - 1301 гривня;

-у погодинному розмірі: з 1 січня - 7,3 гривні, з 1 липня - 7,49 гривень, з 1 жовтня - 7,8 гривні.

Важливо знати, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну норму праці (обсяг робіт). Визначаючи розмір оплати праці найманого працівника, необхідно враховувати міжкваліфікаційні співвідношення в оплаті праці основних категорій, груп працівників. Законом не визначено, на скільки тарифна ставка, посадовий оклад і відрядні розцінки робітникам має перевищувати розмір мінімальної зарплати. Ці питання повинні бути врегульовані в колективних договорах з врахуванням норм генеральної, галузевої, територіальної угод для підприємств відповідної сфери їхньої чинності, а у фізичних осіб - підприємців обумовлені у трудовому договорі між роботодавцем та найманим працівником.

Установлені Угодою міжкваліфікаційні і міжпосадові співвідношення в оплаті праці є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, які перебувають у сфері дії Угоди, як мінімальні гарантії. Якщо підприємство не перебуває у сфери дії сторін, які підписували Угоду, то питання оплати праці вирішується самостійно в колективному договорі з урахуванням вимог статті 6 Закону України "Про оплату праці", відповідно до якої підприємства в колективному договорі або іншому локальному документі мають установити розміри заробітної плати диференційовано залежно від складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями. Зокрема, це підвищена оплата праці за роботу в понаднормовий час, у святкові, неробочі та вихідні дні (статті 106, 107 КЗпП), за роботу в нічний час (стаття 108 КЗпП), час простою працівника не по його провині (стаття 113 КЗпП) тощо. Всі ці норми носять обов'язковий характер для застосування на підприємствах, в організаціях та установах усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Всі інші питання оплати праці регулюються на договірній основі.

Лише безумовне дотримання роботодавцем трудового законодавства є гарантією уникнення проблем як із найманими працівниками, так і з контролюючими органами.

Тож сподіваємось, що зазначена інформація буде корисною для роботодавців, найманих працівників та спонукатиме їх більш відповідально ставитись до дотримання законодавства у сфері оплати праці.