Останні новини
13°C
×
Про вибір професії, яку потрібно любити душею, про особливості НУШ і сучасних дітей говоримо зі Стрілець Аллою Михайлівною, учителькою початкових класів Ніжинської гімназії №14, учителькою вищої категорії
Сьогоднішня гостя рубрики #Обличчя_громади_Ніжина про своїх учнів розповідає з посмішкою та захопленням, а її робота не закінчується дзвоником з уроку. Про вибір професії, яку потрібно любити душею, про особливості НУШ і сучасних дітей говоримо зі Стрілець Аллою Михайлівною, учителькою початкових класів Ніжинської гімназії №14, учителькою вищої категорії.
Мій рідний край – Ічнянщина – земля хліборобів, густих лісів і барвистих луків. У школі мені пощастило з учителями, і класі в сьомому я вирішила теж стати педагогом. А прикладами для мене стали класний керівник, учителька української мови, а також рідна тітка, яка викладала математику. Після закінчення школи вступила до Прилуцького педагогічного училища, а потім продовжила навчання в Ніжинському інституті на філологічному факультеті. По закінченні вишу отримала диплом із відзнакою, і відразу ж постало питання працевлаштування саме в Ніжині, адже чоловік – ніжинець.
Мала велике бажання працювати за спеціальністю, але такої можливості не було. Тому моє перше робоче місце – учитель секретарської справи та ділової української мови в міжшкільному навчально-виробничому комбінаті. Це був важкий час виживання для багатьох, і моя зарплата 50 гривень передбачала, крім проведення занять, виготовлення й оформлення стендів, наочності, до того ж клас був майже необлаштований… Але мене манила робота з дітьми й молоддю, а перешкоди робили лише сильнішою. До того ж виникла ще й перепона – відсутність відповідної освіти. У 2000 році я знову стала студенткою, цього разу вже факультету суміжних професій НДПІ ім. М.Гоголя, і після року навчання отримала диплом фахівця з комп’ютерного діловодства та комп’ютерних технологій.
Зараз із досвіду своїх років розумію, що отримання ще однієї освіти було на краще, адже розширило мої професійні знання і можливості працевлаштування. Тому в 2005 році, після облаштування комп’ютерного класу в школі № 14, перейшла працювати туди вчителем інформатики. А 2015 року мені запропонували посаду вчителя початкових класів у цьому ж навчальному закладі. Було складно, адже довелося знову все починати спочатку, згадувати давно вивчене і майже призабуте, опрацьовувати сучасну методичну літературу з фаху... Але тепер я відчуваю: це те, до чого я прагнула, тому напрям своєї педагогічної діяльності змінювати вже не планую.
Які основні завдання Ви як учитель початкової ланки ставите перед собою?
Вбачаю своє завдання у вихованні конкурентноздатної особистості, яка зможе пристосуватись до потреб суспільства. Не наповнити мозок дитини знаннями, а навчити здобувати їх, мотивувати до навчання, розвинути пізнавальний інтерес. Мрію дати дітям якомога більше цінних уроків, які забезпечать їх успішне життя в соціумі. Сучасні діти – особливі. Виконуючи певні завдання, вони обов’язково мають знати, навіщо це їм потрібно. Тому вчитель має поєднувати мамину турботу, татову вимогливість і вчительську мудрість.
Важливою є співпраця з батьками, коригування з їх допомогою певних нюансів у вихованні. Ситуації трапляються різні, але спільними зусиллями ми можемо допомогти дитині знайти і реалізувати себе. Зазначу, що батьки всі зауваження щодо дитини сприймають як особистий недолік і дуже болюче, тому й тут потрібно дотримуватися балансу.
Дуже важливо створити дружню атмосферу в класі, адже неуспішність у навчанні, небажання йти до школи часто пов’язані з тим, що діти не відчувають себе частиною колективу. Складно до кожного хлопчика і дівчинки підібрати відповідний ключик, але це допомагає згуртувати дітей і вибрати правильну методику навчання. Період адаптації дітей до процесу навчання і створення колективу триває майже рік, а далі цю атмосферу дружби і взаємодії потрібно постійно підтримувати.
Як різниться Ваше бачення роботи педагога очима школярки і вже вчительки?
Зазначу, що найбільша перевага моєї професії – постійний рух уперед. Мозок, як м’язи, постійно треба тренувати. Професія педагога не передбачає можливості зупинятися в розвитку, потрібно постійно тримати себе у тонусі. Здобуття нових знань і робота з малечею мотивують мене як особистість до життя і професійного зростання. Будучи школяркою, я занадто ідеалізувала роботу вчителя. Наразі в більшості дітей не сформоване поняття «треба робити».
Триває реформа шкільної освіти, і Ви вже тривалий час працюєте за стандартами Нової української школи. Окресліть нашим читачам основні зміни, які запроваджуються в освітній процес.
Нова українська школа змінила підхід до освіти: потрібно мотивувати дітей до здобуття знань, учити користуватися ними, співпрацювати з іншими. Завдання школи – виховати людину свідому, цілеспрямовану й упевнену в собі, навчену і здатну вижити в соціумі. І я пояснюю діткам, що кваліфікований фахівець без вищої освіти, який досяг вершин майстерності в своїй справі, теж високо цінується суспільством. Таку зміну в баченні завдання освіти – не просто дати учням певні знання, а показати їх практичне застосування, допомогти дітям знайти своє місце у житті, стати особистістю – я підтримую і впроваджую в своїй роботі.
У центрі навчання мають стояти не знання, а вміння їх отримувати самостійно. Кожен учень повинен усвідомити, що не його повинні навчати, а він сам має усвідомлено навчатися, поглиблювати знання в сфері, яка цікавить.
Розкажіть про своїх учнів, як проходять Ваші уроки?
Початкова школа – цікава і позитивна. Можна йти на роботу без настрою, але невдовзі він обов’язково зміниться на кращий. У НУШ багато методик і прийомів, більшість запозичена з досвіду інших країн, де вони вже перевірені часом. День у НУШ починається із ранкових вітань. Діти вітаються різними способами за власним вибором: плескають долонька в долоньку, обіймаються, просто махають рукою, хтось по-дорослому: «Дай п’ять!» Потім кожен позначає кольором свій настрій. Ранкові зустрічі продовжуються обговоренням погоди, змін у довкіллі, новин, які чергуються з навчальними завданнями, іграми, роботою в групах.
Такі вітання зближують і згуртовують школярів, а вчитель не віддаляє себе від них, не піднімається на недосяжний п’єдестал. Завдяки цьому діти більше довіряють вчителеві, можуть відкритися перед ним, і це допомагає педагогу підбирати ключик до кожного з них. Радію, що мені вдалося здружити своїх учнів, вони не обзивають і не ображають один одного, не б’ються. Коли ми обговорювали закінчення першого семестру, то діти не хотіли йти на зимові канікули і просилися ходити в цей час до школи. Такі моменти мене надихають, окрилюють. Отже, я все роблю правильно.
Які проблеми в навчанні сучасних дітей можете окреслити?
Їх багато, серед них виокремлю одну – діти не люблять читати, а через це їм дуже складно формулювати і висловлювати свої думки. За програмою із мовно-літературної галузі проводяться уроки розвитку зв’язного мовлення, і перші завдання діткам – скласти текст із 3-4 речень. Було навіть трохи лячно, наскільки важко їм давалася така проста робота.
Тоді я повела свій клас до шкільної бібліотеки, дітки ознайомилися з її роботою, а охочі відразу ж взяли книжки. І мій клас почав читати! Спочатку з’явилася невеличка група дітей-читців. Кожні 2-3 дні вони приносили з бібліотеки нові книжечки, розповідали прочитані історії, показували ілюстрації. Інші учні теж почали потроху прислухатися і придивлятися, гортати ці книжки і слухати рекламу однокласників. Потім стали ходити з ними у бібліотеку за компанію, а незабаром і самі стали брати книжки. Невдовзі у розмовах зі мною батьки почали говорити, що їх син чи донька стали потроху цікавитися читанням. І вже зараз (мої учні перейшли до третього класу) більша частина класу читає, і це позитивно впливає на їх розвиток.
Потрібно розуміти, що для наших дітей іноді приклад однолітка кращий, ніж авторитетного дорослого. Скільки б ми не розповідали їм про те, як цікаво і корисно читати, це будуть порожні слова, а от коли вже їхні однокласники почали відвідувати бібліотеку і робити своєрідні презентації прочитаних книжок, то це вже інша річ.
Яким є сучасне покоління дітей?
До лютого 2022 року вони були спокійніші, більш упевнені й терплячі. Війна негативно впливає на їх психіку, дітки стали емоційно дуже нестабільними, у них відсутня стресостійкість. Найдрібніша образа або маленька неприємна ситуація часто викликає у них стресові реакції: один плаче, інший замикається у собі... Сучасним школярам не вистачає комунікабельності, уважності й терплячості. Раніше діти ставили перед собою певну мету і рухалися до неї поступово маленькими кроками. Сучасні діти інші – якщо вони чогось хочуть, це має бути ось тут і зараз. І це зумовлює певні проблеми. Причини усіх цих змін вам відомі: спровокований війною стрес, брак уваги батьків, життя з ґаджетами у руках практично від народження… Але потрібно розуміти: кожне покоління завжди інше, воно не краще і не гірше за попереднє, а просто інше. Так завжди було й буде.
Діти і війна – непоєднувані поняття, але в Україні вони стоять поряд. Як на Ваших учнів вплинула військова агресія рф?
Рана від війни їм болить і не загоїться ніколи. Мої першачки 1 вересня 2022 року не мали свята першого дзвоника… Дітки вже усвідомлюють, що йде страшна війна, і ми про це говоримо відкрито. Вони стали дуже чутливими, і на своєму ще дитячому рівні намагаються дистанціюватися від усього ворожого. Розповідають мені, що не дивляться російські мультфільми, намагаються розмовляти чистою українською мовою. Мене вони досить часто запитують: «А це слово російське?», адже не хочуть чути мови ворога. Діти вповні побачили і відчули, що вони українці і повинні залишитися ними, зберегти державу, мову, культуру і традиції, вони знають, що святковий одяг – це вишиванка.
Цьогоріч 21 вересня, у Міжнародний день миру, в Ніжині лунали сирени, і ми сиділи в укритті. Я не могла провести в класі запланований захід з цієї теми, і мої другокласники в укритті малювали мир, яким вони його уявляють. Фотографії малюнків дітей я розіслала батькам, сльози були і у мене, і у них. Такі малюнки треба показувати усьому світу: квіти, сонечко, танк, перекреслений червоними лініями... Дітям важко буде забути час, проведений в укриттях, де вони сиділи по кілька годин.
Із Ваших слів зрозуміло, що гімназія № 14 має укриття, тож навчання відбувається офлайн.
Так. Я радію, що маю змогу кожного дня бачити дітей і навчати їх безпосередньо в шкільному класі. А коли спілкуюся з колегами з інших шкіл, де немає укриттів, розумію, наскільки їм складно працювати онлайн або у змішаному форматі. Звичайно, ми не проводимо уроки в укриттях під час повітряних тривог, і потім доводиться шукати можливості вивчати пропущене. У початкових класах не можна загадати дітям вдома самостійно вивчити матеріал параграфа, тому поки я не поясню нову тему безпосередньо у класі, не буду спокійна.
Моя позиція – не можна перекладати на батьків свою роботу, опрацювання і вивчення нового матеріалу не повинно бути їх проблемою. Я знаю, що багато хто з них працює за змінним графіком або ж їздить на роботу до Києва, тож вони не мають можливості якісно допомогти дитині в навчанні.
Робота педагога накладає свій відбиток на все життя….
Так, мої учні – різні долі, різні сім’ї, різні цінності. Радує те, що колишні учні не проходять повз мене при зустрічі, а розповідають про своє життя, сприймають мене як давнього друга і планують віддавати вже своїх дітей до мене в клас. Це приємно, це мотивує і стимулює. Звичайно, ця робота нелегка, доводиться іноді жити чужим життям, адже воно певною мірою стає твоїм. Намагаюся любити, розуміти, допомагати, чим можу. І коли мені потрібна допомога, знаю, що можу звернутися і отримаю підтримку від своїх учнів і їх батьків.. Так і повинно бути в ці складні часи: ти допомагаєш – і тебе підтримають, ти несеш добро – і тобі добром віддячать.
Колектив гімназії № 14: який він?
Колектив педагогів оновився, і тепер його сміливо можна назвати молодим. Мої нові колеги – талановиті й активні, краще орієнтуються у сучасних трендах, і це зближує їх з учнями. Також у нашій гімназії створені усі умови для комфортного навчання і роботи, будівля доглянута, постійно оновлюється, а сучасні кабінети забезпечені всім необхідним.
Які методичні здобутки маєте?
Учитель вищої категорії, старший учитель, педагогічний стаж – 27 років. У 2019 році перемогла в міському конкурсі «Вчитель року». Наступним кроком мала стати участь в обласному турі, але через складний перелом ноги я втратила цей шанс. Жалкую через це, адже на підготовку було витрачено багато часу й здоров’я. Також маю відзнаку «Талант року. Вчитель-новатор».
Мої учні часто виборювали призові місця в міських і обласних олімпіадах та конкурсах. Деякі роботи навіть змагалися на всеукраїнському рівні. Педагогічна діяльність не передбачає спокій і розслабленість. Кожні п’ять років педагоги проходять атестацію, і я маю показати результати своєї роботи за ці роки та досягнення моїх учнів. Для мене важливо, щоб батьки хотіли привести своїх діток у перший клас саме до мене.
А Ви могли б змінити професію?
Інколи задумуюсь, чи могла б я робити щось інше. Мабуть, ні, я вже знайшла роботу до душі. Коли бачу своїх учнів, які мали певні проблеми, але згодом стали комунікабельними, активними, то думаю: виростили ж, змогли, допомогли. Я не можу і не хочу сидіти без руху, а життя навчило: не треба боятися труднощів: очам страшно, а руки роблять.
29.06.2024