Останні новини
13°C
×
"Я пишаюся тим, що ілюстрував перший за багато років «Буквар» без Леніна" - ніжинський художник Кошель Олександр Іванович
Ім’я нашого співрозмовника відоме небагатьом ніжинцям. Але мистецькі й художні витвори, зроблені його руками, знає більшість із нас, адже це й дивовижної краси іконостас Собору Всіх Святих у Ніжині, і перший оновлений «Буквар» незалежної України, який проклав шлях до знань кільком поколінням школярів, а ще ілюстрації до більш ніж 100 дитячих книжок, проєкти великої колекції марок і поштових конвертів та багато чого іншого… 10 лютого цей талановитий педагог і дуже цікава людина з гарним почуттям гумору святкує свій день народження. Ми щиро вітаємо його з цим святом, бажаємо міцного здоров’я і багато щасливих моментів у житті.
Тож знайомтесь, сьогоднішній гість рубрики #Обличчя_громади_Ніжина – Кошель Олександр Іванович
Хотілося поговорити про усі грані Вашої творчості. Давайте розпочнемо з проєктів іконостасів.
Це дуже відповідальна, складна і цікава робота. На розробку одного іконостасу витрачаю 3–4 роки праці, адже він твориться повністю від А до Я. Спочатку обмірковую і повністю розробляю його образ, а потім цей задум розбиваю на маленькі картини, на дрібні деталі і розпочинаю його опрацьовувати. Потрібно виготовити картони на іконостас в оригінальному розмірі 1 : 1, кожну деталь і кожний елемент. Усе робиться вручну. Потім уже майстри беруть цей макет і втілюють його у життя: ліплять, малюють, вирізають.
Робив проєкти іконостасів Собору Всіх Святих у Ніжині, Храму св. князя Михайла і Федора у Чернігові, для церков у Конотопі й Парафіївці. Вони вже втілені у життя і радують око вірян. Зараз також працюю над проєктами іконостасів: один для Михайлівської церкви у Ніжині, інший – для храму в Києві.
Така робота вимагає знання історії релігії на досить високому рівні. Ви до цього її вивчали?
Цією темою ніколи не цікавився, але коли взявся за цей вид роботи, то відразу ж почав поглиблено її досліджувати. Звичайно, для якісного результату потрібно знати багато релігійних нюансів: і що у Писанні написано, і як церковна служба відбувається тощо.
Церква – це місце віри й молитви. І я, працюючи над замовленням, пам’ятаю, що люди, заходячи до храму, перш за все підходять до іконостаса, щоб вознести свою молитву до небес, поклонитися образам святих. Тому відчуваю колосальну відповідальність і водночас гордість за те, що причетний до такого священного дійства.
Ким Ви себе бачите і як Ви себе можете назвати: художник, ілюстратор, проєктант, педагог?
Я себе називаю художником книги, адже 35 років працював у галузі ілюстрації дитячих видань. Також я викладав у коледжі, малював поштові марки, робив різноманітні проєкти, але це все – супутні професії, основною була робота з книгою. У своєму житті більш за все вдячний саме КНИЗІ.
Також є членом Київської спілки художників книги. На всю Україну в найкращі часи нас нараховувалося не більше 80. Чому так, адже випускників художніх відділень було досить багато? Ілюстратор книжок – дуже специфічна, відповідальна і складна робота. Усередині треба бути трохи літератором, трохи архітектором, поєднувати усе це зі знаннями з багатьох галузей і високим рівнем виконання роботи. Книга – це не малюночки і надрукований текст, це велика складна конструкція, а архітектура книги – це режисерський хід. І у цьому дійстві ілюстрації виконують роль акторів.
Як розпочинався Ваш шлях у цю професію?
Народився на Чернігівщині у селі Смоляж. Коли мені виповнилося 5 років, переїхав з батьками до Ніжина, навчався у ЗОШ № 10 і паралельно відвідував гурток у Будинку піонерів, де мене навчав Прокопець Михайло Антонович. Він мав безмежний талант педагога, завдяки чому багато хто з його з учнів, зокрема і я, пов’язали своє життя з мистецтвом. Навчання продовжив у Мінському художньому училищі при Національній академії мистецтв Білорусі.
Далі – строкова служба в армії. Обіцяли вислати до ведмедів, бо у військкоматах дуже не любили художників, але відправили до верблюдів – у Східний Казахстан. Восени після демобілізації повернувся до Ніжина перезимувати у батьків, а вже мав плани на весну. Але у такому молодому віці все змінюється дуже швидко, адже зустрічаєш кохання… Так і залишився у Ніжині. Працював у бюро технічної естетики при головному архітекторі заводу «Прогрес», де займався промисловим дизайном. І чекав, поки з’явиться моє, те, що потрібне саме мені. І воно сталося.
Як же Ви потрапили до дитячої ілюстрації?
Цікаво, що перший крок у цю професію я зробив не як ілюстратор, а як літератор. Написав декілька казочок, оформив їх ілюстраціями і запропонував видавництву «Веселка». Отримав відповідь, що перспективи видання казочок дуже примарні, а от мої малюнки сподобалися, і у підсумку мені запропонували співпрацю. Так я зробив свій «дитячий» вибір. У 1979 році вийшла перша ілюстрована мною книга, а останні свої дитячі книжки я оформив 2014 року. За ці 35 років із стількома гарними людьми познайомився, стільки було цікавих подій і зустрічей! Ця робота любить чистоту і виразність ліній, тому, на жаль, через проблеми із суглобами був змушений її облишити. У цій професії дивляться не на диплом, а твої роботи, адже освіта не є гарантією таланту й уміння працювати.
Яку першу книжку Ви ілюстрували? І взагалі які виникають відчуття у Вашій душі, коли бачите надруковані результати свої творчості?
Першу свою роботу, думаю, пам’ятають усі. У мене це черкеська народна казка «Син Шараджа», тоненька, 16 сторінок, видана у видавництві «Веселка». Я ніби приріс до цього видавництва, мабуть, половина моїх робіт вийшла у співпраці з ним. Також оформлював видання в інших видавництвах: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Радянська школа», «Освіта», «Десна», «Дніпро» і деяких зарубіжних.
Коли робив свою третю чи четверту книжку, краєчком ока побачив у редактора на столі роздруковані проби моєї першої книги. Це було щось неймовірне – всередині все перевернулось, я був щасливий-щасливий. А пізніше почало додаватися роздратування. Чому? В ті роки досить часто якість друку була на невисокому рівні, через це кольори моїх малюнків у книжках ставали зовсім іншими. Редактори казали, що навіть подарункова (а це автоматично дорога) книга не буде більш ніж на 70 % відповідати поданому ілюстратором макету. На щастя, сучасна друкована продукція має набагато вищу якість.
Як Ви працюєте з текстами книг? Потрібно уявити кожного персонажа, кожну деталь, і щоразу Ви творите новий світ для себе і своїх читачів.
Кожен ілюстратор по-своєму бачить текст, і я пропоную читачам своє бачення твору. В цей процес потрібно зануритися повністю. Я вже знаю, якою буде книжка, відразу ж після її прочитання. На перший погляд, нічого складного, це ж просто малюнки для дітей. Але у цій роботі присутні дуже багато факторів, які потрібно досконало знати: костюми, архітектура, предмети побуту тощо. Усе це має бути абсолютно точним і відповідати національним особливостям країни, її етнографії, історичному періоду тощо. Згадую свою першу книгу, про яку ми говорили. Її переглядав старий досвідчений художній редактор Віталій Юрійович Тарнавський. Потрібно було передати колорит Кавказу, і я зобразив одного з героїв на коні. Віталій Юрійович, передивившись мої ілюстрації, зауважив, що на Кавказі коней запрягають зовсім по-іншому, ніж у нас, розповів, як саме, і я переробив малюнок.
Ілюстратори повинні знати дуже багато: особливості рис обличчя кожного народу, їх архітектуру, рослини і дерева, які ростуть у цій місцевості, предмети побуту, посуд, а особливо національний костюм. У мене дуже багато спеціальної літератури, зокрема й про костюми народів світу. Потрібно досконало вивчити матеріал, з яким працюєш, адже можна намалювати грека на українському возі, а у них вони мають зовсім інший вигляд.
Є казки, котрі повністю будуються на фантазії ілюстратора, як, наприклад, «Аліса у Країні Див». Вона інтернаціональна і не має жодної прив’язки до конкретної країни та історичного періоду, це може бути Японія, Данія, Австралія... Так само повністю абстраговані й казки Гофмана. Але таких творів дуже мало.
Наскільки часто доводилося перероблювати роботу? Які випадки Вам запам’яталися найбільше?
Колись оформлював збірку «Сонячний коровай», у якій було зібрано різноманітний матеріал про хліб: вірші, загадки, прислів’я, коротенькі оповідання. Книга була досить дорога, подарункове видання. Усі етапи вже пройшла, відправили у Держкомвидав на художню раду. І от телефонують із видавництва: щось не так, виникли проблеми. Приїхав до Києва, зайшов до редактора, цікавлюсь, у чому річ. І почув: «У тебе в книзі багато поєднання блакитного неба з жовтою пшеницею. Потрібно змінити кольори». Я відповідаю: «То давайте виростимо пшеницю, щоб була не жовта, а синя чи фіолетова». «А ти зроби небо десь фіолетовим, а десь сірим. А пшениця хай буде зелена, ще не стигла». І що ж ви думаєте, довелося перемальовувати небо! Не мало бути кольорів України, за це редактори могли дуже поплатитися, тому вони не пропускали такі малюнки.
Був ще інший цікавий випадок. Ілюстрував книгу – переклад із болгарської мови. Намалював дівчаток у садку: українка сидить на гілці на яблуньці, махає босими ніжками, а болгарка стоїть біля дерева на травичці у сандаликах. Як піднялася редакція: що нам скажуть, болгарка взута, а українка боса! Я їм у відповідь: «Але ж у взутті по деревах не лазять, тому що можна послизнутися і впасти». Ніхто й не слухав мене, переробляй – і все. Пропаганда і цензура були дуже серйозні, таких випадків було багато.
Ви самі обираєте техніку оформлення книжки чи потрібно з кимось її погоджувати?
Усе вирішує лише ілюстратор. Ніхто не може впливати, наказувати мені і впливати на концепцію оформлення. Використовую усі можливі техніки: перо, гуаш, акварель, темпура, навіть олійні фарби. Я обмірковую образи, опрацьовую їх, а потім шукаю засоби, які можуть виразно передати мій задум. Згадую, що при оформленні книги про Авіценну, арабського лікаря, використав крапкування, тобто всі зображення у ній були нанесені малесенькими крапочками. Ніколи навіть думок не було про те, щоб вибрати простішу техніку задля полегшення роботи. У голові було лише одне: як виразно передати зміст твору, щоб читач подивився і відразу ж зрозумів, про що йдеться.
А загалом це складний творчий процес, я до десяти разів міг перероблювати матеріал, поки нарешті не вважав, що він гідний бути надрукованим.
Яка частина успіху книги залежить від ілюстратора?
Дитяча книга – це перш за все яскравість та доступність образів, які викликають у дитини бажання узяти її до рук і гортати й читати. Була навіть спеціально створена редакція, фахівці якої вивчали усі питання, пов’язані з дитячою ілюстрацією, розглядали й аналізували дитячі видання з точки зору їх успішності у плані художнього оформлення тощо.
Але у мене проблем з цим ніколи не було, ілюстровані мною книги більше тижня на полицях не лежали. Пам’ятаю, видали збірку дитячих віршів Мирослава Валека, словацького поета, який до того ж обіймав посаду міністра культури Словаччини. Валентин Бичко зробив переклад, я був ілюстратором цього видання. До вечора у книгарнях Києва її вже не було.
Кожен ілюстратор має свій унікальний стиль...
Так, я відразу ж впізнаю кожного зі своїх колег за малюнками. Художні редактори – розумні люди, вони бачать і відчувають, чи має ілюстратор потенціал. Стандартні передбачувані художники нікого не цікавлять, потрібні ті, хто може творити свій власний світ, незвичний, котрий вирізняється з-поміж інших. Багато хто оформив кілька книг – і пішов із цієї професії, тому що вони були нецікаві і їм не пропонували роботу. Я ж у цій галузі протримався 35 років. Колись спробував порахувати приблизну кількість ілюстрованих мною видань, вийшло більше 100.
«БУКВАР». Це знакова книжка для кожного з нас. І Вам випала честь працювати над його оформленням…
Так, дружина каже, що на моєму «Букварі» скоро правнуки будуть навчатися. У той час я співпрацював з видавництвом «Освіта» й отримав замовлення на оформлення трилогії Анатолія Рибакова. Редакторка побачила якісь мініатюри до цієї книги і сказала, що вони дуже підходять для «Букваря». А оскільки вони саме запускали цей проєкт, то попрохала мене почати над ним працювати. Треба сказати, що «Буквар» щороку подавався на перероблення, доопрацювання і зміни. Я зробив розворотів десять, показав, їй усе сподобалося, вирішили продовжувати співпрацю. І так щороку я робив десь по десять розворотів, поки років за п’ять практично увесь «Буквар» не був оновлений. Перше оновлене видання вийшло, по-моєму, у 1993 році, і ця робота тривала до 1997 року.
Я відразу ж прибрав Леніна, піонерів, жовтенят. На їх місці зобразив наші українські символи: пшеницю, поле, небо, квіти, дівчаток і хлопчиків у національному одязі, різні дитячі мотиви, які близькі першокласникам.
Ще один важливий етап Вашого життя – викладання у Ніжинському фаховому коледжі культури і мистецтв імені Марії Заньковецької.
Коли у навчальному закладі відкрили відділення декоративно-прикладного мистецтва, їм бракувало викладачів, і мене запросили до співпраці. Надзвичайно подобався цей етап роботи, мав гарних талановитих учнів, з багатьма й досі підтримуємо стосунки. Люблю спілкуватися і працювати з дітьми, адже це зовсім інший світ і сприйняття: я навчав та окреслював перспективи їх творчості, вони вірили, що можуть це зробити, і дійсно робили талановиті речі. До речі, зараз у коледжі викладають мої учні Юра і Аня Ващенки, а майстриню Липовецьку Євгенію знає, мабуть, кожен ніжинець. 18 моїх студентів закінчили художні академії в Україні та за кордоном і продовжують найкращі традиції українського мистецтва.
Хочу сказати, що майже усі мої знайомі залишилися у Києві, адже там я працював усе життя, до Ніжина приїздив лише ночувати. Тож мало кого знаю місті, і мене теж небагато людей знають.
Також Ви розробляли макети марок і конвертів…
Так, кілька років займався цим видом діяльності, але вона мені, як кажуть, «не пішла», занадто все сухо і стандартно, не було території для креативу, творчості. Тому я облишив цю роботу.
Від кого Ви отримали свій талант?
Від матері і батька, які дуже гарно малювали-перемальовували. На жаль, війна змінила все, у тому числі і їх плани на майбутнє, але любов до малювання залишилася все життя, тому й мій професійний вибір вони сприйняли позитивно. Я малював, відколи себе пам’ятаю, і нічого іншого у мене в житті не було. Кожен, буває, замислюється над тим, чим би він займався, якби виникла потреба змінити професію. То я міг би стати лише столяром. Більше ніким себе не бачу, крім цих двох професій: малювати і бути столяром. Без творчості, створеної моїми уявою і руками, не уявляю свого життя.
Дякуємо нашому гостю за цікаву розмову і за те, що протягом усього свого творчого шляху гідно несе високе звання українського митця.
10.02.2024