Останні новини
-0°C
×
Запрошуємо до розмови з юною талановитою ніжинкою, співачкою, піаністкою і танцівницею, лауреаткою всеукраїнських і міжнародних фестивалів та конкурсів. Гостя рубрики #Обличчя_громади_Ніжина – Валерія Ухо
Сцена – це місце обміну енергією між артистами і глядачами. Які емоції вона викликає у Вас?
Хочу донести глядачам своє відчуття творів, прагну, щоб вони отримали насолоду від виступу і дізналися більше про мене через мою творчість.
Коли танцюю – це неймовірне задоволення від гармонійного руху. Гра на фортепіано, спів – теж сильні позитивні емоції. А коли я бачу, що глядачам подобається виступ, чую бурхливі оплески, то це дуже мотивує і додає сил для подальшого навчання.
Ніколи не боялася сцени і поглядів на мене із залу. Я люблю виступати і дарувати глядачам свою енергію, а у відповідь отримувати позитивні емоції й оплески. Так було змалку. Навчалася я у ЗОШ №10, і з першого класу була солісткою шкільного ансамблю «Грайлик», організованого вчителькою музики Харченко Ларисою Володимирівною. Вже тоді я часто виступала міських святах, була ведучою шкільних заходів. Також допомагала у роботі мамі в дитячому садочку, де грала різноманітних героїв на святах. Тож для мене сцена вже давно стала звичною. Однак переживання перед кожним виступом є завжди, без нього я не матиму натхнення і самовіддачі. З набуттям досвіду воно трішки зменшується, але залишатиметься завжди, адже сцена – це відповідальність перед глядачами і викладачами.
Знаю, що маєте досвід навчання у трьох школах: загальноосвітній, музичній і хореографічній.
Спочатку я вступила до музичної школи. Мені тоді було 5 років, ще ходила до садочка, але вже почала вчитися гри на фортепіано. Пройшов рік, я стала ученицею гімназії №10, продовжувала вивчати інструмент і танців у моїх планах не було. Але про них мріяв син наших знайомих. А оскільки до хореографічної школи треба приходити з партнером чи партнеркою, вони запропонували, щоб ми разом з їх сином там навчалися і були партнерами у танцях. Я погодилася. І так сталося, що протягом першого класу у мене були уроки у трьох школах. Навчання у кожній з них мені подобалося, але ж це було важко…
Зрозуміло, що у такій ситуації важливою є підтримка батьків. Саме вони мають допомогти у такі складні моменти і спрямувати своїх дітей. Про це ми поговоримо з Іриною, мамою Валерії.
Ірина, мама Валерії. Згадую, що перший клас був надзвичайно складним: ми маневрували між трьома школами. І у кожну треба було її привести, а після уроків забрати і відвести вже до іншої. Плюс домашні завдання у кожній з них. Підлаштовувалися, як могли… Тож коли ми дізналися, що у хореографічній школі можна буде паралельно з хореографією вивчати інструмент і займатися вокалом, ми вирішили полегшити життя доньці і не дублювати їх вивчення у музичній школі.
Треба намагатися дати своїм дітям усе для їх розвитку, супроводжувати і підтримувати, разом проводити час. Ми, батьки, зацікавлені у розвитку дитини, тож потрібно разом з нею шукати нове і цікаве, пропонувати, спрямовувати і мотивувати. Потрібно знайти талант у дитини і підтримувати її часом, коштами, емоціями.
Маємо думати і про майбутнє наших дітей. Ми і наша донька усвідомлюємо: не все, що вона отримає і чого навчиться у хореографічній школі, знадобиться їй у подальшому житті. Але, крім уміння професійно співати, грати на фортепіано і танцювати, вона отримала гарну фізичну підготовку, має правильну поставу, навчилася організовувати свій час, стала дуже самостійною, виробила уміння триматися на публіці і витримувати стресові ситуації. Це важливі для кожної людини навички.
Валеріє, як це – навчатися у двох школах у дві зміни?
Інколи це дуже складно. Цього року вступила до ліцею, і тут обсяг навчальної роботи більший, ніж у загальноосвітній школі. Але таке навантаження у мене з 1-го класу, і воно стало звичним для мене. Завжди мають бути точний графік і чіткий розподіл часу й зусиль. Вільного часу дуже мало. Після ліцею (а до цього – школи) проходять заняття у хореографічній школі. А це повноцінний навчальний заклад із таким же повним навантаженням. Додому приїжджаю о 19-20 годині і починаю готуватися до завтрашніх уроків.
Я звикла до такого режиму й темпу. І коли у мене трапляється неочікуваний вихідний, інколи виникає певне відчуття нерозуміння, що ж мені робити, адже є звичка бути завжди зайнятою. Навіть вихідні – це знову ж таки англійська мова, фортепіано, танці. Постійний рух і навчання – звичний ритм мого життя. Для мене неприйнятна ситуація, коли я після школи прийду додому – і просто вільна, немає якихось захоплень. Коли щодня буде день бабака – одне те ж саме. Коли немає драйву, руху, позитиву…
Тож хочу розповісти нашим читачам деяку інформацію про Вас: лауреатка всеукраїнських і міжнародних фестивалів та конкурсів у номінаціях «Хореографія» (викладачка Ірина Мірошник), «Вокал» (викладач Ігор Дяконенко), «Інструментальний жанр. Фортепіано» (викладачка Валентина Ревенчук), солістка Зразкової аматорської вокальної студії «Автограф» (керівник Ігор Дяконенко), учасниця Зразкового аматорського ансамблю бального танцю «Шанс» (керівниця Ірина Мірошник). Такі високі результати – поєднання Ваших зусиль і роботи викладачів.
Я вдячна педагогам музичної школи, завдяки яким я вже у першому класі впевнено грала на фортепіано. Коли після вступу до хореографічної школи мене прослуховувала Ревенчук Валентина Василівна, моя викладачка з інструмента, вона була приємно вражена рівнем моєї гри, і вже у 1 класі я виконувала твори за 2-3 класи. Валентина Василівна – талановита педагогиня, яка сама віртуозно грає на фортепіано і може навчити цього своїх учнів, має повагу до їх уподобань. Вона яскраво передає енергію і звучання творів, це допомагає мені відчути і зрозуміти їх, щоб потім відтворити закладені у них почуття.
Хореографію протягом усього навчання у мене викладає Ірина Мірошник. Це викладачка, яка закохана у свою роботу, у танці, тож ми отримуємо від неї таке ж натхнення і майстерність під час занять. Ірина Олександрівна – керівниця Зразкового аматорського ансамблю бального танцю «Шанс». Наш ансамбль (я теж його учасниця) є переможцем численних конкурсів і фестивалів. І ось нещодавно, у січні, ми їздили до м. Яремче, де знову ж таки вибороли гран-прі Х Міжнародного фестивалю-конкурсу дитячої та юнацької творчості «Алегро Карпат». Хореографія – це важко, але дуже красиво.
Перша викладачка вокалу – Тетяна Денисівна Евелєкова – має неперевершений академічний вокал і навчила цього мене. Зараз цей предмет у мене викладає Дяконенко Ігор Петрович. Кожен з них дав мені свої знання з мистецтва володіння голосом.
Ірина, мама Валерії. Викладачі вокалу вміють підбирати твори для виконання: небанальні, не дуже відомі, але які западають у душу. Валерія має дуже великий репертуар пісень, вона постійно вчить і записує нові пісні.
У жовтні минулого року відбувся Ваш творчий вечір «Музичні сходинки душі». Його можна організувати лише у тому разі, якщо артисту є чим поділитися з публікою...
Дійсно, у моєму репертуарі багато інструментальних і вокальних творів. Але коли Валентина Василівна запропонувала ідею провести мій творчий вечір, я не відразу погодилася. Навіть виконання двох підряд творів на фортепіано – це дуже складно. А тут ще й спів, і танці... У мене в голові було одне питання: «Як я зможу весь вечір виступати? Це важко і відповідально. А я тільки-но вступила до ліцею, тож часу готуватися небагато…» Та я наважилася, і це музичне свято ми провели 1 жовтня, приурочивши до Дня вчителя і Дня музики.
Ірина, мама Валерії. На мою думку, Валентина Василівна хотіла не лише показати таланти моєї доньки. Вона акцентувала на тому, що у хореографічній школі не просто навчають танцювати, а тут відбувається всебічний розвиток вихованців і до хореографії гармонійно долучають вокал та вивчення музичного інструмента. Тож Валерія та інші вихованці цього закладу, які брали участь у концерті, показали весь спектр цих можливостей.
На Різдво вихованці 8-го класу хореографічної школи, цьогорічні випускники, подарували глядачам зимову казку «Снігова королева». Що Ви як учасниця розкажете про цей своєрідний творчий звіт?
Коли заходиш у цю казку – не хочеш, щоб вона закінчувалася. Це не просто спів і танці. Це мінівистава, де ми виступали ще і як артисти. До підготовки концерту було залучено багато викладачів, свій внесок зробили і батьки. Ми розуміли, що він має бути цікавим, яскравим та сучасним. І це вдалося. Ірина Олександрівна, наша викладачка хореографії, поділилася з нами своїми відчуттями: «Зараз я вже не переживаю за ваші виступи, а кайфую від них разом із глядачами».
Ірина, мама Валерії. Дійсно, найкраще для викладачів – побачити результати своєї праці, своїх старань. Випускники – гордість школи, а ці новорічні вистави – своєрідний звітний концерт і демонстрація умінь, яких вони досягли за роки навчання. Коли педагоги бачать вихованців артистами, котрі показують високий рівень майстерності, – це для них найкращий подарунок. Тож хочу висловити подяку усьому колективу хореографічної школи на чолі з Галиною Львівною Тимошенко за емоції, знання і досягнення їх учнів.
Якби Ви не займалися хореографією і музикою, чим би іншим було наповнене життя?
Не знаю. Я не уявляю свого життя без танців, музики і співів, бо це його природна й невіддільна частина. Не має поставати питання, що робити, повернувшись додому з навчання. Навіть коли є вільний час, не можна його витрачати задарма – має бути щось корисне, цікаве, те, що розвиває. У дитинстві за уроками з YouTube навчилася в’язати гачком, і свої сумочки, ляльки, іграшки, серветки дарувала рідним і друзям, у школі навіть експонувалася виставка моїх робіт. Пробувала і квілінг, і оригамі, і ліплення з солоного тіста. Мені подобається дізнаватися нове й навчатися. 9 класів я закінчила з відзнакою і вступила до ліцею. Зараз навчаюся у лінгвістичному класі, посилено вивчаю англійську мову і планую після закінчення хореографічної школи (а це буде вже цього року) продовжувати займатися в ансамблі «Шанс».
03.02.2025