Головна
Алла Анатоліївна Сердюк – учителька інформатики Ніжинської гімназії №9, заступниця директора, ініціаторка цифрових змін, людина, чия енергія здатна перетворювати ідеї на реальні проєкти

Алла Анатоліївна Сердюк – учителька інформатики Ніжинської гімназії №9, заступниця директора, ініціаторка цифрових змін, людина, чия енергія здатна перетворювати ідеї на реальні проєкти

Алла Анатоліївна Сердюк – учителька інформатики Ніжинської гімназії №9, заступниця директора, ініціаторка цифрових змін, людина, чия енергія здатна перетворювати ідеї на реальні проєкти. Розмова з гостею рубрики #Обличчя_громади_Ніжина – про шлях у професію, роль інформатики в житті дітей і те, як відбуваються великі зміни у гімназії.

Як Ви стали педагогом?

З дитинства проводила уроки лялькам, але водночас мріяла ще й про професію дизайнера – любила малювати і шити. Та мені не вдалося вступити на бюджет на цю спеціальність. Тому обрала фах учительки інформатики й математики, адже мене завжди захоплювали комп’ютери, формули, обчислення.

Перший комп’ютер батьки купили мені лише тоді, коли я вступила до Ніжинського державного університету, за величезну ціну – 300 доларів. Саме тоді я вперше взяла в руки мишку. А коли через місяць у мене зламався CD-ROM, я вже самостійно його відремонтувала. Техніки я ніколи не боялася, всі комп’ютери в кабінеті обслуговую сама. Після закінчення університету кілька місяців працювала у банку, а потім перейшла на посаду вчителя інформатики школи №9.

Багато батьків переконані, що діти й так добре орієнтуються в гаджетах. Навіщо тоді вчити інформатику?

Користуватися соцмережами та грати в ігри – це одне. А розуміти, як працює файлова система, як створювати папки, працювати в офісних програмах, із поштою, сканером – це зовсім інше. На уроках говоримо про безпеку в інтернеті, захист акаунтів, двофакторну автентифікацію тощо. Це ті базові речі, які потрібні кожному.

Чи буває так, що батьки роблять завдання за дітей?

Так. Але на уроці це видно відразу. Інформатика – це лише практика. Тут дитина має сама своїми пальцями, методом проб і помилок відпрацювати алгоритм дій. Поки вона сама не спробує, не помилиться й не знайде правильний шлях – знань не буде.

Також Ви працюєте на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи, де займаєтеся цифровізацією навчального процесу.

Так. І на мою думку, школа №9 – найбільш технологізована школа у місті. Я люблю автоматизовувати усі процеси, які оптимізують і полегшують роботу школи. Наша школа – єдина у Ніжині, де вже другий рік повноцінно працює електронний журнал. І він повністю замінив паперовий його варіант. Це була моя ідея – тож я втілила її у життя. Хоча діти мені й казали: «Що ви зробили, тепер батьки бачитимуть всі наші оцінки» (сміється).

Займаюся шкільною базою АІКОМ-2, електронним розкладом уроків тощо. А ще з 2016 року школа працює з системою Microsoft Teams – закритою платформою для командної роботи учнів і вчителів школи. Цього року ми з ІТ-компанією SoftwareOne підписали субліцензійний договір вже на іншу ліцензію, платну, але більш функціональну. Завдяки цьому кожен школяр і педагог мають на своєму комп’ютері ліцензійне програмне забезпечення базових офісних програм.

Але ж сьогодні не кожна сім’я може купити ноутбук для навчання дитини.

На мою думку, наш найбільший внесок у дитину – це забезпечити їй умови для навчання. А оскільки зараз онлайн – це невід’ємна частина освітнього процесу, то дітям, щоб повноцінно і комфортно працювати на уроках онлайн, треба мати вдома комп’ютер чи ноутбук.

Звісно, не всі родини мають змогу їх купити. Я це знаю, тому й подавалася на різноманітні грантові проєкти. Перемога в одному з них (від благодійного фонду СпівДія) принесла нашій школі 25 ноутбуків. Це була весна 2022 року, міст до Чернігова, звідки їх треба було забрати, зруйнований… Але ми з директором доїхали і привезли їх до Ніжина. Також 30 ноутбуків нам передав фонд ACTED (а крім них, ще й монітори, принтери, меблі). Зазначу, що ми постійно беремо участь у різнопланових проєктах. І на сьогодні завдяки нашій активності маємо на балансі школи 113 ноутбуків. Їх має кожен педагог, ними забезпечені всі кабінети.

А школярам, у яких вдома немає цього гаджета, ми їх видаємо на період навчання – з 1 вересня до 1 червня. Якщо ж родина посеред навчального року купує дитині ноутбук, то вона чесно відразу ж повертає шкільний назад, щоб ним могли скористатися інші учні. Діти ставляться до них бережливо, пошкоджень чи поломок не було.

З осені цього року учні школи №9 навчаються в новозбудованому безпечному укритті. Саме Ви стали рушієм і натхненницею цього проєкту: від ідеї його облаштування до оформлення приміщення.

В укритті – моя душа, від ідеї до її втілення. І я дуже вдячна партнерам з міжнародного французького фонду ACTED, які побудували й облаштували цю підземну школу. З ними працювати було дуже цікаво та легко.

Вони відкриті і дійсно прагнуть допомогти нам у межах своїх можливостей. Тож те, що нам спільно вдалося реалізувати цей неймовірний і дуже актуальний проєкт «з нуля», – це наша спільна заслуга та привід для гордості.

Я його взагалі не сприймаю як укриття. Для мене це школа, просто підземне її приміщення, один із корпусів. Маємо тут просторі яскраві класи, повноцінний сучасний санвузол, потужну витяжку, провідний інтернет. У кожному класі – меблі для навчання і відпочинку, проєктор, на стінах – яскраві малюнки та інша потрібна дітям інформація. Є навіть портативна колонка JBL для проведення заходів у приміщенні. Зараз в укритті можуть повноцінно навчатися вісім класів.

Після узгодження питання будівництва постала потреба розробити проєкт облаштування укриття і візуалізувати кожне його приміщення, надати кошторис всіх потрібних для укриття закупівель: від фарби до меблів і сантехніки. Для цього донорам треба було подати гарний професійний 3D-макет укриття. А я якраз перед цим пройшла онлайн-навчання з 3D-візуалізації. Тож я сіла і почала все пропрацьовувати: створила 3D-макет всіх кімнат укриття, склала специфікацію – документ, який деталізував кількість, характеристики і асортимент потрібних для укриття меблів, обладнання тощо відповідно до вимог донора. Чесно скажу, я навіть не вірила, що це може втілитися у життя. Лише коли нам почали надсилати зазначені у проєкті обладнання і меблі, усвідомила, що все написане мною буде реалізовано.

А потім треба було отримувати й перевіряти незліченну кількість посилок з Нової Пошти, привозити їх до школи, розвантажувати і переносити. Вдячна всім колегам, які допомагали. Кабінет трудового навчання був заповнений меблями і матеріалами до стелі… А під час цих робіт – безліч ситуацій, які виникали у ході реалізації такого масштабного проєкту. І ми всі їх вирішували, щоб загальний процес будівництва й облаштування підземної школи не гальмувався.

Усі малюнки на стінах укриття – це Ваша робота.

Так. Вмикала проєктор, проєктувала малюнок на стіну, пензлик у руки – і творила. Колеги допомагали тримати проєктор і малювати трафарети. Це теж потрібно було зробити спочатку у певній програмі у відповідній кольоровій гамі (8 кольорів) визначеними шрифтами й узгодити з донорами. У цьому мені допомагала моя випускниця, нині вже студентка видавничо-поліграфічного інституту КПІ Оля Андрущенко. Відпустки того року в мене не було – ця «розмальовка» тривала із середини травня до серпня. Мені було дуже цікаво, і хоча в укритті було холодно, лише 11 градусів, я відпочивала, малюючи.

Що змінилося, а що залишається незмінним у Ваших учнях?

У листопаді виповнилося 20 років, відколи я працюю у цій школі. І, дійсно, кожне покоління школярів відрізняється від попереднього. Раніше учні були більш наполегливими у навчанні, якщо запитаєш – дочитувалися до кожного слова. Зараз досить часто діти матеріал сприймають поверхнево, адже у них дуже розсіяна увага і погіршується пам’ять. На це впливають багато негативних факторів сьогодення.

А незмінним у моїх учнях протягом усіх цих років залишається усвідомлення того, що інформатика їм потрібна у житті. Я не шукаю учасників олімпіад – вони самі виявляють бажання брати у них участь. У них немає відчуття страху і можливої поразки, а є бажання перевірити свої знання і позмагатися з однолітками. Маю трьох учнів, які вже працюють в IT-сфері. Один із них навіть щороку приходить вітати мене на День вчителя.

Дякуємо Аллі Анатоліївні за цікаву розмову. Вона вкотре переконує нас: школа тримається на педагогах, які не обмежуються посадовими інструкціями і сміливо виходять за звичні межі їх роботи.