Ніжинська викладачка Тетяна Раструба - про дитяче хорове мистецтво

Сьогоднішня гостя рубрики #Обличчя_громади_Ніжина – талановита викладачка, учні якої зачаровують своїм співом. Про хорове мистецтво, особливості навчання дітей і шлях у професії нам розповіла Тетяна Раструба – керівниця хорів «Спалах» і «Сяйво» Ніжинської музичної школи, доцентка кафедри вокально-хорової майстерності Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Яким був Ваш шлях у музиці?

Для мене, тоді третьокласниці Борзнянської школи, він розпочався з відвідин нашого класу викладачами музичної школи. Вони розповідали про свій заклад, перевіряли наш музичний слух, ми простукували ритм... Мені це все настільки сподобалося, що я потайки від батьків записалася до музичної школи і почала відвідувати заняття. Батьки дізналися про моє навчання лише через місяць, коли я принесла їм квитанцію про оплату. Родина у мене була взагалі не музикальна, інструмента, звісно, вдома не було. Я пів року вчилася грати на маминій нозі, уявляючи перед собою клавіатуру фортепіано і натискаючи її пальчиками. І лише після мого першого виступу на сцені викладачі, дізнавшись від батьків про таку ситуацію, прямо-таки наполегливо рекомендували їм купити мені інструмент.

Уже класу із 7-го на питання «Ким ти хочеш стати?» відповідала: «Учителькою музики». Я тоді ще не знала, у якому форматі це буде, але чітко знала, чим хочу займатися у житті. Далі були 4 роки навчання на диригентсько-хоровому відділі Чернігівського музичного училища імені Левка Ревуцького, де я співала спочатку в жіночому хорі Миколи Митрофановича Борща, а згодом – у мішаному хорі під орудою Людомира Боднарука.

Наступний етап – навчання у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя на музично-педагогічному факультеті. Я грала в оркестрі, співала під керівництвом Людмили Костенко і Людмили Шумської у хорі «Світич» – одному з кращих студентських хорів України. Отримавши диплом, залишилася працювати в університеті, довгий час (20 років) була хормейстеркою хору «Світич», на сьогодні викладаю на кафедрі вокально-хорової майстерності. Але отриманих знань мені було замало, і я вступила до Академії керівних кадрів культури і мистецтв у Києві. Цей тривалий багатоетапний шлях навчання дав мені можливість вивчати методику визначних майстрів хорового диригування.

Далі були аспірантура і захист у 2019 році кандидатської дисертації з теми особистісно орієнтованого навчання. Це наукове дослідження сприяло переоцінці ставлення до учнів і розумінню того, що потрібно змінювати методику їх навчання. Індивідуальний підхід і пошук стали основними у моїй методиці навчання хорового співу. 

А завдяки роботі у трьох навчальних закладах Ніжина – університеті, коледжі культури і мистецтв, музичній школі –  я здобула унікальний досвід викладання хорових дисциплін моїм учням віком від 8 років і старшим за 60.

Чи маєте якесь захоплення?

Я маю хобі з дитинства – колекціоную нотні збірки. І перше, що я роблю після приїзду до інших міст, – іду до книгарні у пошуку потрібних мені видань. Вже маю велику бібліотеку, яка допомагає у роботі, хоча, звісно, більшість  творів треба адаптувати під свій колектив і аранжувати.  

Диригент – це …

Володар звуку. Одного разу я працювала над злагодженістю партії басів у маленькому приміщенні університету. Звук – явище фізичне. І в якийсь момент я відчула, що тримаю його у руках. Це відчули і студенти. Такий стан не можна передати словами, і це вершина майстерності, якщо тобі вдається цього досягти.

Ви більше хормейстерка, музикантка чи науковиця?

Домінує, звісно, хорове мистецтво. Але відколи я занурилася у науку і почала  писати наукові праці (а у моєму доробку їх більше 50), то вже не можу просто дивитися на світ, не аналізуючи його. У мене вже навіть змінився спосіб мислення, і на сьогодні наукова робота для мене вже стала життєвою потребою.  

Із 2003 року працюю у Ніжинському виші як викладачка і хормейстерка хору «Світич». І мої знання у цій сфері формувалися саме на практичному досвіді моїх колежанок-викладачок Людмили Шумської і Людмили Костенко. Мені пощастило навчатися у них не лише мистецтва диригування – я вивчила всі аспекти роботи з хором: менеджерство, планування, навчання. Цього матеріалу у підручниках просто немає…. А загалом у хормейстера мають бути знання з музичної літератури, музичного стилю, гармонії, сольфеджіо, вокалу, психології, педагогіки, менеджменту та багато іншого.

Зараз я ще й керівниця двох хорів Ніжинської музичної школи:  «Спалах», який очолила в 2023 році, і «Сяйво», яким до цього тривалий час керував Сергій Олександрович Голуб, заслужений працівник культури. І я відповідаю за всі етапи їх роботи: від інтерпретації творів до організації дійства, яке відбувається на сцені. Кожен звук, рух і погляд вихованців під час виступу – кропітка і важка робота хормейстера. Я пропускаю крізь себе кожну дитину, яка приходить до мене на заняття, аналізую її потреби, психологічний стан. На щастя, мені вдається швидко знаходити спільну мову з дітками, і  моє завдання на перших заняттях – закохати їх у себе як педагога. Переконана, що особистість викладача має величезне значення у процесі формування юних музикантів.

А який Ваш найбільший страх у цій роботі?

Найбільший мій «страх» з’являється після закінчення занять, коли всі дітки  біжать до мене, щоб обійняти. Тож я в цей момент маю за щось міцно схопитися, аби не впасти під цим натиском. І це радість та насолода від роботи.

Які моменти у Вашій роботі приносять радість?

Я вважаю, що кожна дитина креативна й особлива, треба лише це в ній побачити та розвивати. Для мене найбільша перемога і радість у роботі з дітьми – це коли дитинка, яка прийшла до мене, погано інтонує, а до кінця року вже співає.

А ще прагну повернути дітям посмішку. Організовую заняття так, щоб вони перенеслися в іншу реальність, цікаву й позитивну, забули про стрес війни і занурилися у мистецтво. Вони ще не витримують 45 хвилин співу – і я організовую заняття так, щоб чергувалися різні види діяльності. Дуже важливо виводити наших діток із тривалого хронічного стресу. На хорі ми застосовуємо різні методи, один з них – метод BAPNE (простукування мелодії на тілі), який допомагає розслабитися.

Чим корисні для дітей заняття з хору?

Дитина, яка співає у хорі, одночасно дивиться партитуру, читає ноти і слова, відтворює звук, слухає й аналізує. Завдяки такій активності у музикантів відбувається постійне народження нових нейронів – і це постійна робота мозку, а також своєрідна арт-терапія. Значна робота ведеться і у напрямі логопедії. Також діти навчаються толерантності і комунікації, чути одне одного і поступатися.

Методика вивчення у кожної дитини індивідуальна. Хтось може з нот відразу прочитати, хтось запам’ятовує мелодію після мого співу, а комусь треба окремо займатися і щоб мама перевірила. Для всіх дітей я пишу аудіозапис кожної партії окремо і відправляю у нашу групку в телеграм, щоб вони користувалися цими матеріалами у будь-який час.

На заняттях обов’язкова дисципліна. На них приходить 40 дітей – і їх енергію треба стримати і спрямувати у правильне русло. А ще за 45 хвилин заняття треба доступно подати інформацію, навчити, пояснити…  У мене немає гірших і кращих, улюбленців, і я їм це завжди кажу: «Якщо ви потрапили до мене – ви найкращі». Я сама мама і завжди на своїх дітках перевіряю всі методики.

Яким був Ваш дебют у ролі диригента?

Вперше дитячий хор «Спалах» виступив на концерті до Дня козацтва у 2023 році. І мене здивувало те, що я зовсім не хвилювалася. Взагалі не було нервування, серцебиття, внутрішнього тремтіння. Я бачу очі своїх дітей – вони бачать мої очі. І ми разом робимо диво. Звукове диво. Це була творча насолода.

Чи потрібно у хорі певною мірою відмовитися від власного «я», від свого яскравого голосу заради досягнення хорової гармонії?

Хор – це не сольне виконавство. Професійність хору визначається тим, наскільки злагоджено він звучить. Ніхто не повинен виділятися, всі мають співати як один. Це адаптація і  темброва злагодженість, підлаштування голосу і максимальне напруження обох вух задля контролю свого звучання.

Які поради може дати батькам, котрі хочуть розвивати вокальні дані своїх дітей?

Треба пам’ятати, що кожен вид діяльності – це насамперед професійність. Тож батьки мають зважати на освіту викладача, до якого приводять дітей на навчання. Голосові зв’язки – це м’язи. У вокалі, як і у спорті, викладач може і завдати великої шкоди здоров’ю своїм вихованцям, і зробити їх переможцями. Тож мені потрібно знати анатомію людини. Щоб не зробити гірше. Щоб пояснити діткам, як побудований їх організм і що з ним відбувається під час співу. Я не просто співаю – я пояснюю, де утворюється звук, як правильно керувати цим процесом. Для цього потрібні відповідні освіта і знання, яких не отримаєш за кілька років. Якщо порахувати, скільки років я навчаюся, то це вже більше 30.

Пошук репертуару для хору: які особливості?

Правильно підібраний репертуар – це вже 90% успіху. Підібрати репертуар хору на навчальний рік – це місяців два пошуку і роботи, в основному влітку. Я не просто проспівую і граю кожен твір – я ще маю спрогнозувати реакцію глядачів і ставлення до неї дітей. Також маю календарний план заходів музичної школи і визначаю, до якого свята підходить кожна наша пісня.

Для виконання творів, партитура яких є у загальному доступі, дозвіл не потрібен. Але для виконання сучасних творів треба отримати дозвіл композитора та аранжувальника. В Україні діє закон про авторське право, і порушувати його не можна. Я щаслива з того, що нарешті композитори можуть заробляти на своєму таланті. Кожен написаний ними твір – це інтелектуальна власність. Ми оплачуємо роботу спеціалістів, які надають нам послуги, і композитор – один з них, а його твори – результат тривалої роботи. Багато хто звик отримувати ці твори безкоштовно і досі цього чекає. Але чому так має бути? Композитор – теж людина, яка працює і потребує коштів на життя. Я поважаю моїх колег у музиці – композиторів, з багатьма з них спілкуюся і всі сучасні твори я купую. Зараз ми вивчаємо твір сучасного популярного композитора Карла Дженкінса, збірку якого мені привезли на замовлення з Австрії.

Я намагаюся розширювати обрії нашого репертуару, але разом з тим він має бути зрозумілим виконавцям-дітям. Також у роботі не обійтися без цікавого аранжування, і в цьому мені дуже допомагає концертмейстер Олексій Павленко.  

Для чого співають Ваші учні?

Кожен твір – це емоція. Наше завдання – подарувати її глядачам і самим виконавцям. І я як керівник теж щоразу її проживаю, працюючи зі студентами університету, коледжу мистецтв і учнями музичної школи.  Емоція, атмосфера – це найважливіше. І якщо глядач під час нашого виступу не залишився байдужим – це вже наше досягнення.   

Що Ви хотіли б сказати нашим читачам наостанок?

На жаль, побутує така думка про хор: вивчив слова, прийшов і заспівав. Батьки можуть привести своїх дітей на виступи хору після тривалої їх відсутності на репетиціях з аргументом: «Вони вивчили слова». Але ж важливе не лише знання тексту пісні, крім цього, є ансамбль, спілкування, вміння поводитися на сцені і уміння читати руку диригента.

Диригент спілкується з хором лише жестами. І у кожному з них закладено стільки інформації! На заняттях діти вчать цю мову і зчитують кожен  мій рух. Тому оця колективна думка «Що там у хорі робити? Вивчив слова і співаєш» хибна. І ми потихеньку працюємо над усвідомленням цієї думки серед батьків.     

Запрошуємо всіх і завжди відвідувати концерти учнів музичної школи –  дуже емоційні, з грамотно побудованим сценарієм і гарно підібраними номерами. Вони не залишають байдужими тих, хто їх чує і бачить.