Костів Юрій Миколайович

Народився 22 грудня 1985 р. у селі Перебудова Ніжинського району Чернігівської області.

Юрій виріс у люблячій і працьовитій родині. Його мама Любов Василівна – жінка чуйна, справедлива, віддана родині. Все життя працювала, тепер на пенсії. Батько Микола Григорович – теж пенсіонер, людина праці, чесності й стійкості. Разом із дружиною живуть у селі Перебудова, ведуть господарство, працюють на землі.

Смерть сина стала важким ударом для обох. Але в глибині серця вони знають: виховали сина-Героя, Людину з великої літери.

У Юрія залишився молодший брат Володимир. Різниця між братами лише трохи більше року, тому вони виросли нерозлучними друзями. Юрій завжди говорив: «Брат – це моя сім’я, друг і порадник». Разом зростали, разом долали труднощі, підтримували один одного в усьому. Сьогодні Володимир працює водієм-пожежником у ДСНС – рятує життя людей, як рятував їх брат, виборюючи майбутнє України на фронті.

У 2001 році Юрій з відзнакою закінчив Перебудовську неповну середню школу. З дитинства він вирізнявся сумлінністю, щирим бажанням навчатися й розвиватися. 

 З 2001 по 2005 рік навчався в Бобровицькому аграрно-економічному технікумі, де здобув фах молодшого спеціаліста за спеціальністю «Організація виробництва». Його навчання було успішним, адже Юрій проявляв інтерес до сільського господарства та економіки.

З 1 квітня 2005 року, відразу ж після завершення навчання, розпочав трудову діяльність на посаді керуючого відділу в ПОСП «Агрофірма ім. Розумовських», де зарекомендував себе як відповідальний та сумлінний працівник. Колеги поважали його за чесність, рішучість і працелюбність.

Після цього деякий час обіймав посаду бармена в Ніжині. У пошуках кращих можливостей тривалий час працював за кордоном, проте серцем завжди залишався з Україною. Врешті патріотизм та любов до рідної землі привели його назад додому.

Юрій мав глибоку любов до історії та України, що привело його до Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. У 2019 році він здобув ступінь бакалавра з історії. Його мрією було навчати дітей історії України, виховувати молодь у дусі національної свідомості. Поки шукав місце у школі, працював столяром на меблевій фабриці – робота з деревом була для нього не лише ремеслом, а мистецтвом. Усе, що робив, було продумане, точне й естетичне – таким був і сам Юрій.

Він мав хист до всього. Для односельців, родичів і друзів Юрій був тією людиною, що дарувала затишок у домі. Вмів зробити все: від найскладніших ремонтів до тонкої обробки. Внутрішні роботи по господарству – це була його стихія. Але ще більше – його доброта, чуйність і готовність прийти на допомогу без зайвих слів.

З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Юрій не залишився осторонь боротьби з ворогом. Хоча він ще не був на фронті, але вже був воїном: працював на підприємстві, що виготовляло інженерні спорядження та комплекти для саперів. Його прагнення стати корисним, допомагати боронити рідну землю, зміцнювати захист України було щирим, свідомим і безкомпромісним

У 2022 році Юрій зустрів свою кохану Юлію. Вони стали родиною та проживали у Ніжині. Для її дітей він став справжнім татом – люблячим, уважним, прикладом справжнього чоловіка. З Юлією, яку ніжно називав Квіточка, вони мріяли про спільних дітей, весілля, спокійне життя після перемоги. Для неї ж він був Мурчиком – добрим, дбайливим, щирим. Їхнє кохання було щирим, глибоким, справжнім – прикладом для багатьох. Але війна жорстоко втрутилась у цю історію.

Окрім роботи та мрій, у Юрія було ще одне захоплення – мотоцикли. Він обожнював швидкість і відчуття свободи, коли вітер обдуває обличчя, а перед тобою простягається дорога. Для нього це була не просто їзда – це був спосіб відчути життя, дихати на повні груди, бути в русі, бути собою.

У 2024 році самостійно ухвалив рішення вступити до лав Збройних Сил України. Його вибір – фах сапера – не був випадковим. Юрій був зосередженим, точним, витривалим – мав саме ті якості, які є критично важливими для цієї небезпечної професії.

Успішно завершив підготовку за напрямом «сапер (розмінування)» у місті Кам’янець-Подільський. До навчання ставився з максимальною відповідальністю, повагою до знань та безпеки побратимів.

На початку березня 2025 року повернувся до своєї військової частини, а вже 31 березня був відряджений до міста Суми, де продовжував захищати Україну від російського агресора.

Юрій був не лише солдатом, а й світлою доброю людиною.

13 травня 2025 року надіслав SMS своїй коханій: «Терміновий виклик, бойовий виїзд, робота до ранку».

Останні слова, які почула Юля: «Робота до ранку, кохаю тебе, моя Квіточка».

Ранок 14 травня 2025 року вже не був добрим. Близько п’ятої години ранку під час виконання бойового завдання Юрій загинув – уламок від ворожого скиду влучив у шию. Побратими, які разом з ним навчалися на сапера і служили, зі сльозами згадують: врятувати його було неможливо.

Поховали Костіва Юрія Миколайовича 20 травня 2025 року з усіма військовими почестями в рідному селі Перебудова – там, де він народився, виріс і куди завжди повертався серцем.

Проводити Юрія в останню путь зібралися всі, хто його знав: рідні, друзі, побратими, колеги, сусіди. Людей було багато – від школярів до стареньких односельців. Кожен прийшов не лише попрощатися, а й засвідчити: Юрій був Людиною.

Звучало багато щирих слів.

Про те, як Юра любив життя, цінував свободу, був вірним справедливості.

Колеги згадували його як сумлінного, точного й дуже відповідального майстра – все, що він робив, було досконалим.

Побратими говорили: «На Юрія завжди можна було покластися. Він не підводив – ніколи».

Слова, які торкнули найглибше, сказала на похованні його кохана Юлія – та, яку він ніжно називав Квіточка і з якою будував родину та майбутнє:

«Я дякую батькам за такого сина. Я дякую Богові – за те, що Він дав мені можливість зустріти мого Мурчика і прожити з ним хоч і коротке, але найщасливіше життя».

Це були слова кохання, яке не припинилося, навіть коли обірвалося земне життя.

Юрій Костів – це не лише воїн. Це люблячий чоловік, син, брат, вірний друг, мудрий майстер, мрійник і патріот. Людина великої душі, чия любов до життя, до рідної землі, до своєї Квіточки та дітей стала джерелом його сили.