Лінник Андрій Володимирович

Народився 31 травня 1994 в місті Ніжин. Загальну середню освіту здобув в місцевій школі №9. У шкільні роки був активною дитиною, грав у футбол, за що неодноразово отримував медалі та грамоти.

‎Після 9 класу пішов навчатись в Ніжинський професійний аграрний ліцей, де здобув спеціальність слюсар по рихтовці машин та отримав водійські права.

‎У цивільному житті багато де працював. Змалечку допомагав знайомому збирати велосипеди, за що завжди отримував кишенькові гроші на морозиво. Коли виріс працював на меблевій фабриці, де допомагав виготовляти та фарбувати вироби для ванної кімнати.

‎Останнім місцем роботи було ТОВ ВКП "Паритет-К", де займався виготовленням сейфів.

‎Андрій не боявся роботи. Якщо щось не виходило – починав знову і знову, доки не вийде як треба.

‎Проживав разом з сестрою та її сім'єю, але і до батьківської хати завжди приходив, щоб допомогти.

‎Не допускав сварок і завжди згладжував усі «гострі кути», компанійський, вмів знайти спільну мову з усіма. Дуже добрий і ніколи не відмовляв у допомозі: не міг залишатися осторонь, коли в когось із знайомих траплялась біда. Дуже любив тваринок та завжди їх підгодовував, не міг пройти повз. Одного разу навіть приніс додому маленьке цуценя, вигодував його з піпетки – сім'я просто не змогла вигнати маленьку знайду.

‎Умів слухати та чути та завжди давав слушні поради старшій сестрі. Він був  романтиком, який любив небо, щирих людей та квіти.

‎Мав сіро-голубі очі, які світилися надією на майбутнє. Був гарним хлопцем з ямочками на щоках при посмішці та чорним волоссям, яке трохи вилось, коли відростало.

‎Неймовірно любив свого хрестика, кожну вільну хвилину у відпустці проводив разом з ним: ходили на риболовлю чи "крутили" стареньку техніку в батьківському сараї.

‎Як згадують побратими: "Не конфліктний, вмів слухати та дуже любив готувати – міг із нічого приготувати щось смачненьке"

‎З перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України Андрій Лінник разом із батьком допомагав територіальній обороні міста, а наприкінці року його мобілізували. Спочатку служив у місцевій частині. За цей час служби, де він тільки не брав участь у боях: на Донецькому, Луганському,  Херсонському, Запорізькому напрямках.

‎Після 2 року служби отримав учасника бойових дій.

‎На початку 2025 року долучився до складу 95 оДШБ частини А1910.

‎25 січня 2025 року, виконуючи наказ по утриманню стратегічно важливої позиції на Курському напрямку, він опинився під масованим обстрілом. Попри пряму загрозу життю, Андрій не залишив вогневу позицію, продовжуючи вести бій. Після артобстрілу противника – зник безвісти. Родина довгих десять місяців жила надією та молитвою, але Герою назавжди 30.

‎У Андрія залишилися батьки, старша сестра, зять та хрещеник.