Ситенко Олександр Сергійович

Народився 18 травня 1991 року в селі Великі Будки Недригайлівського р-ну Сумської області. Там закінчив три класи середньої школи. Потім сім’я переїхала до с. Лосинівка Ніжинського р-ну Чернігівської області, де Олександр продовжив навчання до 9 класу.

Із 2006 по 2008 р. він навчався у фізико-математичному класі Ніжинського обласного педагогічного ліцею.
У 2008-2012 рр. – на факультеті міжнародної економіки Київського університету економіки і права «Крок».
Із 2015 по 2017 р. – у Національному університеті біоресурсів та природокористування України, де отримав ступінь магістра за спеціальністю «Адміністративний менеджмент».

Упродовж 2015-2016 рр. працював агрономом у фермерському господарстві «Флеш», а у 2017 р. – економістом у ТОВ «Інтер-Контакт-Агро» (група «Кернел»).
Із 2018 р. обіймав посаду начальника диспетчерської служби, а згодом – економіста у ТОВ «Магнат», де швидко завоював авторитет і повагу серед колег.

Саме там він зустрів своє кохання. Разом із дружиною Олександр переїхав жити до Ніжина.
Олександр любив і поважав своїх батьків і сестру. Завжди їм допомагав, був для них опорою в усьому.
Але він не міг бути байдужим до війни. Не міг стояти осторонь, коли гинуть діти, жінки, знищується країна, коли там, на «нулі», не вистачає людей, коли ворог скаженіє і суне все сильніше.

Тоді Олександр ухвалив рішення і відмовився від бронювання, залишив роботу, дім і добровільно вступив до лав ЗСУ у легендарну 3-тю окрему штурмову бригаду (А 4638). Службу проходив у 2-му штурмовому батальйоні у відділенні гранатометників «Вовча зграя». Мав позивний «Форест».
Олександр швидко освоїв потрібні види озброєння, добре опанував основи необхідних медичних знань і навиків, став висококласним гранатометником.

Зі слів побратимів, завжди виявляв виняткову мужність, силу волі, витримку та надійність. Усі завдання виконував без страху і з великою відповідальністю.
По 20-30 днів на позиціях без ротації мужньо витримував морози, спеку, дощі, сильну застуду, постійні обстріли, відсутність води і їжі. Спочатку перебував у районі Борової на Харківщині, потім – у Сватівському районі на Луганщині. Допомагав витягувати поранених побратимів, накладав їм турнікети. Разом із побратимами рив бліндажі і окопи на нових позиціях. По декілька кілометрів під дронами, плутаючись у нічній темряві та густих туманах, тягав на собі важкі боєкомплекти і все необхідне для виживання на позиціях.

21 червня 2025 року (це був другий місяць безперервного перебування на позиціях біля с. Греківка на Луганщині) Олександр, залишившись в живих один віч-на-віч з ворогом, мужньо відбивав штурм. Його побратим і друг В’єтнамець про це згадував так: «Я почув по рації, як Форест передає, що він «триста» і сам собі вже наклав три турнікета. Стало зрозуміло, що часу небагато. Потрібно діставати побратима з тієї позиції. Підходячи до окопної лінії, я, чесно кажучи, здивувався тій кількості противника, який лежав в окопній лінії та на бруствері. Ми йшли просто по тілах ворога. Зайшовши у бліндаж, де був Форест, я забрав у нього зброю. Він її тримав у лівій руці, єдиній кінцівці, яка була у нього ціла. Для розуміння – маючи поранення обох ніг і правої руки, Сашко продовжував вести бій. Все, що я встиг зробити, – це розрядити зброю та перевірити, чи правильно накладені турнікети.

І тут нам передають по рації, що в нашу сторону їдуть чотири противника на мотоциклах. Ми їх відбили. Потім ми витягнули Фореста із бліндажу. На жаль, через сильні обстріли ми не змогли вчасно доправити його до лікарні.

Через важкі поранення і ампутацію трьох кінцівок Олександр через 34 дні помер у Львівській лікарні.